Наразі це один з багатьох торгових центрів міста. І мало що нагадує про те, яка установа тут колись знаходилась. А між іншим, саме тут знаходилась одна з найстаріших типографій Дніпра, яка мала окрім виробничої, ще і революційну історію. Втім, про все по порядку.
Колись тут була садиба. Саме садиба, а не банальне домоволодіння. Якою вона була спочатку, вже давно ніхто не пам’ятає, і сумнівно, що про це колись вдасться дізнатися. На 1880-ті роки це велике володіння, що простяглося вздовж Садової вулиці на всю довжину кварталу від Проспекту до Тихої і 15 сажнів (близько 32 м) ширини, належало князю Олександру Федоровичу Кудашеву. Головний будинок розташовувався, швидше за все, на розі Проспекту, а більшість садиби була зайнята князівським садом.
У 1887 році після смерті А.Ф. Кудашова його вдова повністю продає садибу. Хто її купив, не встановлено, та й це не важливо, т.к. новий власник спочатку не збирався тут жити. Відразу після купівлі Кудашівська садиба була поділена на 6 земельних ділянок 15х15 сажнів та розпродана частинами.
Одне з цих домоволодінь і було куплено Катеринославським відділенням найвище затвердженого в 1872 році Товариства «Друкарня С.П. Яковлєва». Відділення, відкрите травні 1885 року, було четвертою, за часом виникнення, друкарнею міста Катеринослава.
У 1888-1889-х роках на ділянці за проектом міського архітектора Фердинанда Августовича Гагена будується двоповерховий корпус друкарні. За первісним проектом виробничі приміщення займали лише перший поверх будівлі, другий поверх використовувався під контору та квартиру директора відділення. Зважаючи на все, спочатку друкарські роботи збиралися виконувати повністю вручну, але вже 1890 року до будівлі прибудовують корпус для розміщення парової машини, і «Друк» стає першою механізованою друкарнею міста.
Друкарня, яка спочатку опинилася поза конкуренцією, упродовж 1890-х років значно розширює виробництво. Товариство вдвічі розширює домоволодіння, купивши частину сусідньої ділянки у глибині кварталу. Тут будується новий двоповерховий виробничий корпус та двоповерховий житловий будинок. Перший корпус друкарні суттєво перебудовується та стає повністю виробничим.
На 1901 рік катеринославське відділення Товариства «Печатня С.П. Яковлєва» мало річне виробництво, що оцінюється в 150 000 рублів, 150 робітників і службовців, два парові котли, що забезпечують роботу обладнання, і було підключено до міської електричної мережі. Директором відділення у цей час був дійсний студент Євгеній Миколайович Яковлєв. Друкарня, безперечно, була провідним підприємством галузі у місті. Наскільки велике було її значення у структурі Товариства, правління якого перебував у Москві, а відділення з власними друкарнями працювали у Катеринославі, а й у Петербурзі, Самарі, Києві та Харкові, сказати складно.
Великі розміри друкарні та важкі умови праці робітників робили її дуже привабливою революційних партій. Вже 1898г. тут друкують листівки катеринославського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», який очолювали відомі діячі російського революційного руху І.В. Бабушкін та І.Х. Лалаянц. Перша листівка «Союзу» мала назву «До робітників – друкарів Яковлєва та К0» і закликала їх до страйку та боротьби за збільшення заробітної плати та скорочення робочого дня.
У грудні 1905 під час загального політичного страйку та збройного повстання у друкарні друкувалися листівки, звернення та бюлетень катеринославського Бойового страйкового комітету. Перший номер бюлетеня вийшов 11, а останній 26 грудня. Усього було випущено 8 номерів загальним тиражем у 20 000 екземплярів.
Хоча друкарня успішно пережила економічні та політичні кризи початку 1900-х рр., але післякризовий час вона опинилася в дуже складній ситуації. У місті помітно збільшилася кількість досить великих та добре обладнаних друкарень, а ось обсяги замовлень зростали аж ніяк не такими швидкими темпами. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що власні друкарні створили такі великі замовники друкованої продукції, як Катерининська залізниця та Катеринославське губернське земство. Причому відомчі друкарні як забезпечували внутрішні потреби організацій, що їх створили, а й активно вийшли на міський ринок.
У випадку жорсткої конкуренції «Друкарню С.П. Яковлєва», ще нещодавно колишню фактичним монополістом ринку, підвели її великі розміри і неповороткість управління. У 1910 році катеринославське відділення Товариства «Печатня С.П. Яковлєва» було ліквідовано.
Незважаючи на закриття друкарні, комплекс будівель на вулиці Садовій, принаймні, до кінця 1911-початку 1912р. залишався у володінні Яковлєвих. У 1912–1913-х роках. він уже значиться за Є. Черненком, а в 1913-1914-х pp. за Заславським. Після банкрутства останнього комплекс друкарських будівель став власністю Шварца.
Часті зміни власників будівель аж ніяк не означали, що життя в них зупинилося. Навпаки, 1910-ті роки були одним із найбільш насичених періодів у житті комплексу.
Будівлі друкарні серйозно реконструюються. Виробничим залишається лише один із дворових корпусів, який вже у 1911 р. орендується друкарнею Дитятьківського товариства. У 1914-1917рр. тут працює друкарня губернського правління – найстаріша друкарня міста, заснована як похідна друкарня князя Г.А. Потьомкіна. Окрім неї, з 1914 р. частину приміщень будівлі займає друкарня газети «Південна зоря».
Зі вартового по Садовій вулиці найстарішого корпусу «Друкарні» виробництво було виведено, і після деякої перебудови він перетворився на офісний центр. На першому поверсі було створено кілька окремих приміщень, у яких розмістилися технічна контора та торгівля землеробськими знаряддями «Проктор-Рустон», технічна контора та склад будівельного приладдя Л.І. Чернявського, редакція газети «Південна зоря». Другий поверх, що здавався повністю, 1912 р. зайняло Катеринославське відділення Одеського купецького банку. Вже з 1914 р. тут міцно влаштувалась Катеринославська товарна біржа, що працювала тут, принаймні, до 1918 року. З 1915 у приміщенні біржі, крім необхідних для її роботи відділів, розміщувався ще й маленький, на 10 ліжок, госпіталь біржового комітету .
Житловий корпус у дворі не змінює призначення, але при цьому надбудовується двома поверхами. При надбудові будівлі вперше в місті для житлового будинку було створено металевий каркас.
У роки громадянської війни друкарня практично не зупиняла свою роботу. Саме тут друкувалася газета «До праці» («Зірка»). У період НЕПу колишня друкарня губернського правління працює під назвою 3-я друкарня Катеринославського поліграфтресту. У 1925–1927 pp. виробництво серйозно реорганізується. Сюди переводиться контора Поліграфтресту. До 3-ї друкарні приєднують друкарню №1 імені 25-річчя ВКП(б), і нове підприємство чомусь отримує назву 7-а друкарня Поліграфтресту ім. 25-річчя ВКП(б).
У 1930-х роках, у міру закриття невеликих друкарень, комплекс на вул. Стасова поступово реконструюється. Звідси прибирають житло та майже ліквідують конторські приміщення. Тепер це лише друкарня, точніше вже поліграфічна фабрика ім. 25-річчя ВКП(б).
Протягом років окупації друкарня не працювала, та її устаткування було використано запуску друкарень ФЗО друкарів і газети «Зоря». Вже 1943 р., відразу після звільнення міста, тут розпочала роботу обласна друкарня. Початкова робота друкарні була налагоджена за допомогою шрифтів та обладнання новокайдацької молодіжної підпільної «Організації друзів народу». У перші дні після звільнення міста директором друкарні був керівник «ОДН», слюсар паровозоремонтного заводу Андрій Тимошенко, а його заступником комісар «ОДН» школяр Віктор Протасевич. Саме ці дві особи й організували вихід перших номерів обласної газети «Зоря».
У 1944 році в обласній друкарні вже друкуються дві газети: «Зоря» та «Дніпровська правда», редакції яких знаходяться в сусідній будівлі по вулиці Стасовій, 5. В яких умовах працювала друкарня можна здогадатися хоча б з того факту, що довоєнні виробничі потужності були відновлені лише 1946 року.
У 1950-х роках, коли прийде сорокарічні ювілеї революцій 1905 і 1917 рр. викликали деяке піднесення краєзнавчих досліджень, згадали і про роль «Друкарні» у цих подіях. У 1953 році на будівлі була встановлена меморіальна дошка в пам’ять подій 1905 року.
У 1976 році за проектом Ю. Павлова та А. Пироговського цю скромну мармурову табличку замінили набагато пишнішою бронзовою, яка була доповнена величезними декоративними гратами, встановленими в вікон першого поверху.
А вже 1977 року обласна друкарня назавжди залишила комплекс колишньої «Печатні С.П. Яковлєва», перебравшись у нові корпуси, відбудовані для неї біля перехрестя вулиць Горького та Ленінградської. У старому комплексі на вулиці Сєрова, 7 розмістилася Дніпропетровська міська друкарня. У 1989 р. міська друкарня перетворилася на видавничо-поліграфічне підприємство «Дніпро», а у другій половині 1990-х років трансформувалася у ТОВ «Поліграфіст».
Вже у «нульових» «Поліграфіст» припинив своє існування і продав будівлі, в яких після реконструкції традиційно для сучасного міста відкрився торговий центр. Сьогодні будівля є справжньою окрасою вулиці Андрія Фабра.
