На щастя, останній ремонт будинку на розі вулиць Артема та Шевченка був досить обмежений – без зносу та переробки фасадів на зразок якоїсь картинки з гарного архітектурного журналу. Ні дивного вигляду мансарда, ні веселе забарвлення, ні незавершеність ремонту не змогли вплинути на солідність та вражаючу будову будівлі.
Це домоволодіння виникло наприкінці XVIII ст. Протягом наступного століття тут було збудовано кілька дерев’яно-мазаних будинків та лише одну кам’яну будівлю – сарай у глибині ділянки. У другій половині ХІХ століття близькість до Нижньо-Троїцького базару, який знаходився буквально навпроти, безсумнівно, далася взнаки на використанні домоволодіння. Тут з’явилися магазини та контори, що витіснили колишніх квартирантів, але всі вони помістилися у старих «дореформених» будинках. Будівельна лихоманка зачепила ділянку лише на початку ХХ ст., вже на польоті.
Будівництво на домоволодінні розгорнув його новий власник, один із найкращих у Катеринославі фармацевтів та аптекарів Костянтин Ігнатович Стефанович. До речі, аптеки в ті часи не стільки торгували готовими препаратами, скільки виробляли їх самі, в тому числі і за власними оригінальними рецептами. У 1901 – 1902 pp. на ділянці по вулиці Поліцейській, 36 будуються два великі триповерхові корпуси з квартирами та магазинами (фасадом по Олександрівській вулиці) і просто з квартирами (на подвір’ї).
Ліпне оздоблення фасадів та інтер’єрів корпусу по Олександрівській було виконано скульптурною майстернею «Н.А. Фомічев та С.Е. Редлер», а ось архітектора будівлі поки що встановити не вдалося. Закінчити новий комплекс одразу не вдалося. На початку ХХ ст. «Нерівномірне збільшення будинків порівняно зі зростанням населення викликало, з одного боку, подорожчання всіх будівельних матеріалів та місць, а з іншого боку – сильне падіння цін на квартири, з яких багато хто залишається незайнятим».
Слід сказати, що К.І. Стефанович зумів вистояти у цій складній ситуації, отримавши в орендарі кілька громадських організацій, які, хоч і за зниженими ставками, але платили. У нових будинках розмістилися Катеринославське відділення імператорського Російського музичного товариства з училищем, Товариство допомоги бідним євреям – ремісникам Катеринослава, Товариство взаємного посібника російських катеринославських прикажчиків. Тут же у кутовому приміщенні першого поверху розмістилася і власна аптека К.І. Стефановича.
Наприкінці 1900-х років, коли ситуація з нерухомістю покращилася, у будинках розміщується вже зовсім інший контингент. З 1908 р. тут працює губернське Акцизне управління, як мешканці будинку значаться купці М. і П. Жирова, гірничий інженер, член Міської управи Є.П. Непокойчицький, купець О.М. Вескер та низка інших, менш відомих сьогодні, але теж солідних людей. Заповнені були магазини. Окрім власної аптеки домовласника, тут значаться магазини Бермана, Когана та Тункеля, Бляхерова, одна з пивних Боте.
З огляду на покращення ситуації, Стефанович у 1912 році добудовує домоволодіння третім корпусом, що виходить на Поліцейську вулицю. Вже в січні 1913 року повітове земство пропонує орендувати у новому корпусі приміщення для Художнього музею, але ця пропозиція не була прийнята власником колекції – губернським земством. Стефановича це не надто засмутило, бо приміщення в новому будинку все одно були затребувані. Серед відомих мешканців корпусу можна назвати подружжя Г.М. та С.М. Боярських, відомих лікарів, згодом викладачів Медичного інституту, які мешкали тут до середини ХХ століття.
Після смерті К.І. Стефановича у серпні 1916 року домоволодіння переходить до його спадкоємців. 23 грудня 1916 року вони за 150 000 руб. продають фамільну справу – аптеку. Покупцем став дворянин, член міської управи А.Б. Гротто-Слєпіковскій. Ця покупка спричинила сильний скандал. Місто саме розраховувало придбати аптеку і перетворити її на муніципальне підприємство, а високопоставлений міський чиновник просто скористався пропозицією, що надійшли місту. Однак подальшого розвитку скандал не одержав, т.к. після лютневих подій 1917 року всім стало не до таких дрібниць.
У 1920–1930-х роках будинок по вул. Шевченка, 34 (адреса була відкоригована ще в 1913 р.) використовувалося більш ніж інтенсивно. Тут розміщувалися управління Криворізького гірського округу (до 1925 року), контора Губмедторгу (Аптекоуправління) з лабораторією та аптекою №5 (колишня Стефановича). Тут із 1923 року розпочав роботу Музичний технікум із професійною школою (пізніше — Музично-театральне училище), що мав до 200 студентів та непоганий концертний зал, в якому виступали не лише учні технікуму, а й приїжджі знаменитості.
У будинку також існував житловий кооператив та працював гуртожиток дитячої комісії. Згодом, у 1930-х роках у домоволодіння з абсолютно незрозумілих причин з’являється подвійна адреса: Шевченківська, 34 та Артемівська, 3а.
У роки німецької окупації тут продовжувало працювати училище, наприкінці 1942р. реорганізоване в музично-драматичну школу та ущільнене розміщенням Художнього училища. Тут же знаходилися відділи міської управи: землемірності та нерухомості, працевлаштування, транспорту; працювали світові судді, центральний паспортний відділ, і з кінця 1942г. та Український допоміжний відділ Генералкомісара (Обласна управа)
Після війни адміністративним залишається лише корпус на вул. Шевченка, 34. Решта, що відноситься до вул. Січових Стрільців, 3а, майже повністю (виключаючи аптеку №5 та їдальню №1708) зайнято квартирами. В даний час ця будівля є сучасним бізнес-центром, в якому на першому поверсі, як і в старі добрі часи, розташований «об’єкт громадського харчування», тільки тепер це сучасний бар, і, звичайно ж, аптека, яка була там завжди.
