Старий будинок Дніпра, який колись був житлом шпигуна

17:42  |  09.10.2024
Будинок Абермет, Дніпро

Початок історії будинку цілком звичайний для нашого міста. 1790-і роки, велика земельна ділянка та скромний мазаний будинок. Потім будинок солідніший, але теж досить скромний, навіть за мірками свого часу. Але потім в історії будинку було декілкьа незвичних мешканців, які і принесуть йому певну відомість.

Мешканець-іконописець

У 1820-х роках садибу купив канцелярист катеринославської міської поліції Афанасій Дєєв. Після його смерті у 1830-х роках будинок залишився вдові Ганні Ігнатівні Дєєвій та синові Йосипу, який народився в 1831 році. Залишившись після смерті чоловіка практично без коштів, Ганна Дєєва разом зі своєю матір’ю зайнялася шиттям церковних одягів. Довелося їй здати в оренду частину будинку.

За наявною версією, одним із мешканців був місцевий іконописець Єліазар Романович Пліс, який, з’їжджаючи з квартири, чи то за забудькуватість, чи то на знак подяки залишив господині писаний на полотні й дещо незавершений образ Спасителя. Саме цей образ незабаром і став однією зі святинь Катеринослава. На диво, ікона виявилася чудотворною та мироточила.

На початку ХХ століття такий прискіпливий дослідник церковної старовини, як Володимир Машуков, не зміг знайти жодного документа, який засвідчив би цю подію. Щоправда, йому вдалося знайти спогади про ікону і навіть живих очевидців тогочасних подій, але час набуття ікони всі вони змогли вказати приблизно — початок 1840-х років.

Ікона і будинок

Швидше за все, це було пов’язано з тим, що «до явища сліз сучасники поставилися по-різному: більшість бачила в явищі їхню дію згори і поспішила визнати диво. Деякі ж, не будучи самі очевидцями, пояснювали явище слізних крапель вогкістю приміщення». Однак чудесні зцілення, що тривали, завдяки яким ікона стала другою за шанування (після ікони Самарської Богоматері) святинею єпархії, змусили церковну владу змінити своє ставлення до чудотворної ікони.

Вона зайняла почесне місце в Соборі, в 1861 році була прикрашена срібним вінцем, а в 1898 році. отримала найбагатшу ризу. Крім того, ікону постійно прикрашали приважками, яких було так багато, що час від часу їх доводилося знімати та переносити на зберігання до ризниці Собору.

Доля чудотворної ікони у ХХ ст. мені невідома. Сьогодні вона не значиться серед місцевошанованих святинь єпархії. Не було жодних прохань про її повернення з музейних фондів. Більше ймовірно, що вона загинула разом з багатьма іншими скарбами Преображенського собору.

Така подія, як здобуття чудотворної ікони, аж ніяк не вплинула на подальшу долю будинку на Воскресенській. Він не став місцем паломництва та абсолютно ніяк і нічим не був відзначений як православна святиня.

Новий власник і будинок Абермета

Наприкінці 1870-х років власником будинку на вулиці Воскресенській, який раніше належав Ганні та її сину Йосипу Дєєвим, вже був німецький підданий Яків Абермет. Причому у середині століття замість мазанки на ділянці вже стояла досить велика кам’яниця. Принаймні під час російсько-турецької війни 1877—1878 років, будинок Абермет вже опинився серед найбільших приватних будинків Катеринослава і був зайнятий під розміщення тилового госпіталю.

У 1880-х роках будинок Абермет орендувався міською владою для розміщення військ гарнізону. Щоправда, які саме військові частини розташовувалися тут, встановити не вдалося. Десь межі 1880-1890-х років домоволодіння переходить у власність інженера Вільгельма Яковича Абермета, який починає значну його реконструкцію.

Вже у 1890-ті рр. будинок під загальноміським №30 у 4-й поліцейській частині, або будинок із поліцейською адресою Воскресенська, 26, був щільно забудований двоповерховими корпусами доходних будинків. Як інженер В. Абермет відкрив тут власну технічну контору, що займалася проектуванням та будівництвом різних мереж. Досить швидко технічна контора «Абермет Вільгельм Якович» стала лише одним із підрозділів фірми, яка швидко зростала, яка займалася торгівлею англійськими верстатами та інструментами, німецькими сільськогосподарськими машинами. Виник у фірмі та агентурно-комісійний відділ.

Німецький консул…

Швидко зростаючий добробут зробив Вільгельма Яковича впливовим членом лютеранського суспільства і навіть членом церковної ради кірхи. Мабуть, його можна навіть назвати найбагатшим і найвпливовішим підданим Німецької імперії, який постійно проживав у Катеринославі. Це й зумовило вибір німецького МЗС, коли у зв’язку з появою великої кількості німецьких підприємств виникла необхідність відкрити дипломатичне представництво в місті.

З 1890-х років. Вільгельм Абермет стає Імператорським німецьким віце-консулом у Катеринославі. Приміщення віце-консульства було поєднано із приміщеннями технічної контори. При всьому збільшеному впливі Вільгельма Яковича його нову роботу не можна було назвати складною, оскільки особливих тертя, що вимагають його втручання в місті, практично не було. Але посада, цілком можливо, мала інший аспект.

…і шпигун?

Сьогодні не можна з повною певністю стверджувати, що В. Абермет був шпигуном, проте деякі факти початку ХХ ст. виглядають досить цікаво. Так, принаймні з 1900 рік і по 1910 рік приміщення в його будинку орендувало управління 53-ї піхотної резервної бригади. Причому орендувало за більш ніж скромною ціною 1200 рублів на рік. У 1900-х років тут розміщувалося також Катеринославське жандармське поліцейське управління залізниць. А враховуючи те що німецька розвідка тих часів не упускала можливостей розвинути свою мережу на території свого східного сусіда, то імовірність шпигунської роботи Абермета дуже висока.

Можливо, будинок був просто зручний для розміщення установ, тим паче, що у 1900-х роках В. Абермет зніс батьківський кам’яний будинок і збудував на його місці новий двоповерховий корпус, який, можливо, взагалі був спеціальною конторською будівлею. У будинку Абермет досить довго знаходилася і квартира купецького старости Феофана Павловича Дедікова. Тобто, можливості збору інформації на користь своєї країни у Вільгельма Яковича були більш ніж значні, і знав він доволі багато.

У будь-якому разі його діяльність, хоч легальна, хоч нелегальна, була перервана з початком Світової війни. У жовтні 1914 р. згідно з п. 18 ст. 19 положення про місцевості, оголошені на військовому становищі, нерухомість колишнього німецького віце-консула була секвестована (взята до управління до кінця війни). Доля самого В. Абермета та його сім’ї залишається невідомою.

Як співробітник дипкорпусу він був недоторканним і міг бути відправлений до Німеччини. Вже у листопаді в будинках спробували помістити військовий госпіталь, але швидко відмовилися від цієї ідеї через незручність приміщень. Наприкінці року сюди було переведено Олексіївський дитячий притулок Благодійного товариства, а з середини 1915 року тут почали розміщувати й біженців із західних губерній.

Звичайний житловий будинок

У квітні 1918 році після вступу до міста австрійських військ все секвестоване майно було повернуто власникам, хоча далеко не всіх власників вдалося знайти. Чи з’явився у місті Вільгельм Абермет, встановити наразі не вдалося. Німецьке представництво у місті більше не відкривалося. За влади гетьмана місто було включено до сфери дії харківських консульств.

Після закінчення громадянської війни будинок став житловим і лише житловим. Усі його приміщення — квартири, контори, склади — було перетворено на комуналки. А наприкінці 1920-х років корпуси, що виходять надвір, були надбудовані новими поверхами. При цьому весь старий декор був просто збитий, і будинки перетворилися на потворні коробки.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: