Якщо головним цвинтарем Дніпропетровська 1960–1970-х років був Запорізький цвинтар, то у пізню радянську епоху кінця 1970 – початку 1990-х років головним некрополем був Сурсько-Литовський цвинтар.
Якщо головним цвинтарем Дніпропетровська 1960–1970-х років був Запорізький цвинтар, то у пізню радянську епоху кінця 1970 – початку 1990-х років головним некрополем був Сурсько-Литовський цвинтар. Це величезна ділянка поховань площею близько 50 га. Засновано некрополь на початку 1970-х років у південному краю Сурсько-Литовського шосе (нині проспект Богдана Хмельницького).
Цей цвинтар розвивався в епоху, коли Дніпропетровськ став містом-мільйонником, і тому «заповнився» досить швидко вже на початку 1990-х років. Тут десятки алей-вулиць і більше сотні ділянок. На центральних алеях поховано десятки знаменитих жителів міста, наприклад, архітектор Олег Петров, диригент Гаррі Логвін, письменник та краєзнавець Михайло Шатров (Штейн), спортсмен Султан Рахманов та багато інших.
Цікава «родзинка» Сурсько-Литовського цвинтаря – це окремий масив циганських поховань 1980–1990-х років. За традицією того часу вони були надзвичайно багатими і виділялися на загальному тлі. Це повноростові статуї із граніту. На пальці руки однієї зі статуй було навіть впаяно кільце, що цілком відповідало смакам тієї епохи. Далі трохи розкажемо про тих, хто знайшов тут останній прихисток.
Логвін Гаррі Борисович (1946 – 2001) – Народний артист України, творець та художній керівник оркестру «Пори року»; після смерті Г. Логвіна оркестру присвоєно його ім’я.
Камерний оркестр «Час Року» було створено у квітні 1993 року з ініціативи відомого українського скрипаля, концертмейстера оркестру Дніпропетровського театру опери та балету, народного артиста України Гарі Логвіна та диригента, заслуженого митця України Дмитра Логвіна.
З 1995 по 2009 р. діяльність оркестру «ЧАС РОКУ» здійснювалася завдяки підтримці благодійного Фонду Віктора Пінчука. З 2009 р. оркестр працював у рамках програми народного депутата України Михайла Соколова «Культура та духовність Дніпропетровщини». У складі оркестру – провідні музиканти симфонічних оркестрів Дніпропетровської філармонії та Театру опери та балету.
Грі скрипаля було властиве глибоке проникнення в ті ідейні концепції творів, які фокусували весь арсенал засобів художньої виразності, що знаходились у розпорядженні інструменталіста. Колеги та слухачі, які були знайомі з мистецтвом Гаррі Логвіна, розуміли неординарність його творчої та людської індивідуальності.
Рахманов Султан Сабурович (1950 – 2003 рр.) – радянський важкоатлет, чемпіон Європи, чемпіон світу, олімпійський чемпіон. Заслужений майстер спорту СРСР (1979).
Рахманов був дивовижною особистістю, унікальною. І не тільки тому, що він, першим у світі вирвав історичні 200 кг і завоював два призи, яких немає в інших кращих важкоатлетів колишнього СРСР (Кубок зірок світу та Суперкубок важкоатлетів світу). Він був унікальним завжди і в усьому. Наприклад, одна нога Султана Сабуровича була коротшою за іншу. Але навіть із таким фізичним недоліком він зумів досягти видатних спортивних вершин.
Навіть після смерті він був унікальним. На могилі чемпіона вказано дату народження, але відсутня дата смерті. Замість неї — два короткі рядки: «Хто сказав, що я помер? Я у ваших душах і серцях». Лише після смерті атлета, депутати міськради – винесли рішення про присвоєння Олімпійському чемпіону Султану Сабуровичу Рахманову звання «Почесний громадянин м. Дніпропетровська». Посмертно.
Народився 6 серпня 1967 року. Був віце-президентом промислово-фінансової групи «Спарта» та власником будівельної компанії «Аксельрод Естейт». У його власності знаходилися готель «Аксельхоф», торгові центри «Пасаж», «Атріум», «Європа» та «Бібліотека».
Аксельрод був одним із активних учасників єврейської громади Дніпропетровська. Він був співавтором концепції та керівником будівництва найбільшого у світі єврейського общинного центру «Менора» у Дніпропетровську, одного з найбільших благодійників синагоги «Золота троянда».
У бізнес-колах мала репутацію високо освіченої та начитаної людини, закритої та не публічної. Аксельрод вкрай неохоче спілкувався з журналістами, інтерв’ю давав рідко і лише з значних приводів. Геннадія Аксельрода застрелили 14 квітня 2012 року близько 16.30 у центрі Дніпропетровська біля власного будинку на вулиці Гоголя, 1. Аксельрод приїхав до будинку за кермом власного автомобіля. У той час, коли відчинялися автоматичні ворота у двір будинку, невідомий велосипедом вистрілив зі зброї з глушником у лобове скло автомобіля.
