Одним із важливих ідейних чинників подальшого поступу українських національно-визвольних змагань, як і в 1860-х роках ХІХ століття, залишалася постать геніального українського поета-мислителя Т. Г. Шевченка. Звернення до образу Кобзаря, збереження історичної пам’яті про нього, стало справою українських громад та гуртків Наддніпрянщини 1870–1880-х років.
У вересні 1843 року Тарас Шевченко здійснив подорож на Нікопольщину. Він відвідав місто Нікополь, де розташовувалася поштова станція, старовинне село Капулівку, де колись була Стара Чортомлицька Січ, а потім вирушив до села Покровського, що за п’ять кілометрів від Капулівки. Саме на території цього села з 1734 по 1775 рік знаходилась остання Запорозька Січ, відома як Нова Січ.
У Покровському ще жили січовики та їхні нащадки, які з радістю показували поетові руїни Січі. Шевченко також відвідав місцеву церкву, де зберігалося багато старовинних козацьких речей. Незвичайна історія храму зацікавила митця, і він вирішив замалювати його. Ця церква, хоч і не була офіційно «січовою», отримала свою назву «Покровська Січова» від місцевих жителів, адже в ній зберігалися ікони та інші речі, що датуються часами Нової Січі.
Після подорожі Україною 1843-1844 років Шевченко розпочав роботу над своїми літературними та образотворчими матеріалами, пов’язаними з історичним минулим, для задумуваного періодичного видання «Живописная Украина».
Завдяки коштам, отриманим від продажу «Живописной Украины», Шевченко планував викупити з кріпацтва своїх родичів. Проте мета видання була значно ширшою: зберегти та популяризувати багату українську історію та культуру. В самому ж Катеринославі поет тоді побував лише проїздом, не зупиняючись надовго. Жодних детальних свідоцітв про це немає.
Початки увічнення пам’яті Т. Шевченка на Придніпров’ї, насамперед у дореволюційному Катеринославі (нині – м. Дніпро) датувалися ще останньою чвертю ХІХ ст. і виявлялися в трьох публікаціях про Кобзаря та його творчу спадщину на сторінках газети «Степь» періоду 1885–1886 років. Серед них особливе значення мали вірш «26 лютого. 1861–1886» та стаття «ХХV годовщина смерти Т. Г. Шевченка» поета-народолюбця І. Манжури. В 1900 року в катеринославській газеті «Днепровская молва» було опубліковано статтю відомого українського діяча і шевченкознавця О. Кониського «Об изучении личности Т. Г. Шевченко».
Від початку ХХ ст. вшанування пам’яті українського поета і мислителя в нашому краї почало набувати публічного характеру. На користь цього є лист повітового землеміра С. Пржиборовського з Катеринослава до Д. Яворницького в Москву від 23 березня 1901 р. В ньому йшлося, що 17 січня того ж року в Катеринославі відбувся «Тарасів вечір» за участю О. Єфименко, Г. Галайди та місцевих
аматорів.
Особливе враження на присутніх справило виконання Г. Галайдою думи про Ф. Безрідного, яке
вельми розчулило багатьох учасників. Загалом вечір пройшов чудово. Факт проведення цього заходу підтвердив у своїх спогадах Т. Романченко – письменник, збирач фольклорно-етнографічних матеріалів, організатор артистичного гуртка «Запорозька Січ».
У 1905 р. до організації Шевченкових роковин долучилася Катеринославська вчена архівна комісія
(КВАК). 4 квітня 1905 р. ця інституція провела у приміщенні Катеринославського комерційного
училища урочистий вечір, на якому з доповідями про життя і творчість Кобзаря виступили активні
члени КВАК М. Биков, В. Біднов та В. Пічета. Після доповідей присутні слухали українські народні пісні у виконанні аматорського хору. Кошти, отримані за квитки на вечір, передбачалося використати на видання «книг для народа на малороссийском языке».
Вшануванню пам’яті Кобзаря надавалося велике значення в діяльності Катеринославської «Просвіти», статут якої затверджено Катеринославським губернатором 8 жовтня 1905 року. Просвітяни прагнули популяризувати ім’я Кобзаря в україномовній періодиці, яку започаткували
в Катеринославі на початку 1906 р.
Так, 23 лютого вийшло перше число щотижневої газети «Запоріжжє», редактором якої був професор Д. Яворницький, а видавцем – інженер-технолог В. Хрінников. У виданні, зокрема, вийшла Шевченкова поезія «Розрита могила», заборонена цензурою. Це стало однією з підстав припинення випуску газети.
У лютому 1906 р. літературна секція просвітянського товариства стала співробітничати в
новому українському щотижневому часописі «Добра порада», заснованому редакторами-видавцями М. Биковим та К. Дьяконовим. У № 2 видання від 17 березня 1906 р. за підписом ІвеР з’явилась стаття просвітянина І. Рудичіва «Пам’яти Т. Г. Шевченка» з нагоди 45-ї річниці від дня смерті українського поета. В тому ж числі часопису розміщено дві статті: Л. Біднової (під псевдонімом Л. Жигмайло) «Кріпацтво в творах Т. Г. Шевченка» та К. Дьяконова
– «Кобзар. Пам’яті Т. Г. Шевченка», а також поезія М. Кузьменка «Славному Кобзареві».
Втім така тематика не влаштовувала російських можновладців. Уже після виходу третього номера склад редакції заарештували, а видання незабаром закрили. Окрім того, члени літературної секції написали чотири реферати про діячів української літератури, зокрема про Т. Шевченка. У той час активно розпочали працювати драматична і співоча секції Катеринославської «Просвіти». З липня 1906 р. до квітня 1907 р. вони організували два літературно-вокальні вечори, присвячені пам’яті Т.
Шевченка.
Як повідомляла газета «Рада» від 20 вересня 1906 року, Катеринославська «Просвіта» вирішила започаткувати бібліотеку-читальню ім. Тараса Шевченка. Рада Товариства одержала від губернатора відповідний дозвіл і сповіщала, що кошти можна надсилати товаришу голови «Просвіти» М. Кузьменку на адресу вул. Тиха, № 8.
Газета «Рада» від 7 березня 1907 р. інформувала читачів, що 23 лютого того ж року Катеринославська «Просвіта» організувала святкування Шевченківських роковин. Захід відбувся в Авдиторії народних читань, у розкішно вбраній залі. Перед учасниками вечора співав хор під орудою Хоцинського, виконувались декламації, реферат про Т. Шевченка.
Катеринославські просвітяни читали лекції з шевченкознавчої й українознавчої тематики. Так, газета «Рідний край» від 19 січня 1908 р. повідомляла читачів про новини діяльності Катеринославської
«Просвіти»: С. Іваницький прочитав лекцію «Гайдамаки Шевченка в світлі історичної правди»
та Д. Яворницький – «Про кобзу і кобзарство на Вкраїні».
2 березня 1908 р. в будинку міського театру Катеринослава відбувся літературно-вокальномузичний вечір Катеринославської «Просвіти», присвячений 47-м роковинам смерті Т. Шевченка. Захід розпочався виконанням «Заповіту» Кобзаря, під час якого всі слухачі встали зі своїх місць. Далі
просвітянин І. Труба виступив з короткою промовою про життя Т. Шевченка.
Перший відділ програми закінчився жалібним маршем «Вмер батько наш». У другому відділі вечора виконувались декламації та співи, а у третьому – «жива картина» – своєрідна композиція, різновид пантомім, за мотивами романтичної балади Т. Шевченка «Причинна» в трьох відділах. Прикметно, що Шевченків вечір завершився урочистим виконанням парубочим хором українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Під впливом патріотичних емоцій присутні просити виконати «Заповіт» удруге, що й було зроблено хористами. Всі учасники вечора знову слухали стоячи. Взагалі вечір мав великий емоційний вплив на авдиторію.
Тим часом тривала лекційна робота з Шевченківської тематики. 5 березня 1908 року в помешканні Катеринославської «Просвіти» Д.Яворницький прочитав лекцію «До біографії Т. Г. Шевченка по документах музею Поля», яка викликала великий інтерес у слухачів. Історик ознайомив численних присутніх з матеріалами, що розкривали маловідомі факти перебування Кобзаря в Орській фортеці на засланні.
Особливу зацікавленість слухачів набули матеріали, які Дмитро Іванович підготував до друку й розраховував опублікувати до відкриття пам’ятника Кобзарю. Це власноручна біографія Т. Шевченка, написана ним для журналу «Народное Чтение» на прохання редактора і видавця
О. Оболонського, а також лист П. Куліша з приводу згаданої «Автобіографії». Слухачів налічувалось так багато, що зала не змогла вмістити всіх бажаючих. Лекція супроводжувалась гучними оплесками
авдиторії.
