Величезний пагорб біля дніпровського закруту. У ХІХ — початку ХХ століть катеринославці називали його «Соборна гора», маючи на увазі, що на вершині знаходиться кафедральний Преображенський храм і водночас місце закладання Катеринослава у 1787 році.
Головний дніпровський пагорб має унікальне розташування — у місці, де повноводний Дніпро утворює закрут і закрутує круто на південь, зустрічаючи дніпровські пороги (зараз затоплені греблею Дніпрогесу). В основі пагорба – східний край Українського кристалічного щита. Ось це кам’яне багатство таки перешкоджало освоєнню пагорба — катеринославці ціле століття не могли налагодити тут водопостачання, а зараз із цієї причини дніпряни не можуть побудувати тут метро.
Ніхто не знає точно, які історичні події побачив головний дніпровський пагорб упродовж століть до заснування Катеринослава. Навряд чи тут були якісь осілі поселення. Але, судячи з того, що тут виявлено кургани кочівників, гору відвідували та намагалися освоювати. За часів запорізького козацтва почали обживати гору жителі сусідньої слободи Половиці – козаки Лазар Глоба, Микита Корж та ще кілька людей. На території нинішнього парку Шевченка біля Глоби був свій сад, маєток – кілька будівель, а, за деякими відомостями, навіть водяний млин.
Місцеве життя, що переривалося раніше військовими конфліктами, почало потихеньку затихати до кінця XVIII ст. Але ненадовго — край опинився в орбіті все більшого впливу Російської імперії. Друга половина XVIII ст. — весь регіон опинився під контролем сусідньої держави, що інтенсивно розвивалася. На місці слободи Половиці вирішили закласти нове місто Катеринослав. Указом 22 січня 1784 р. Катерина ІІ наказала: місту «бути за кращою зручністю праворуч річки Дніпра біля Кайдака». Головний ініціатор будівництва – князь Григорій Потьомкін – кинув виклик природі. Він хотів, щоб все нове місто розташовувалося на цій горі, на зразок афінського Акрополя.
Генеральні плани Катеринослава 1786 та 1792 гг. проектували центр у нагірній частині. На вершині пагорба замислювався собор Преображення Господнього. Навколо — головні адміністративні та культурні споруди. У районі нинішньої лікарні Мечнікова – університет із музичною академією. Вітальня, біржа, театр…
Настав час урочистої закладання міста на горі. 9 травня 1787 року Катерина II особисто поклала перший камінь у фундамент головного катеринославського собору. Другий камінь поклав Йосип II Габсбург, імператор Священної Римської імперії. А третій камінь – князь Потьомкін. Катерина поїхала далі на Південь, потім повернулася до Петербурга, князь відбув у діючу армію – починалася нова затяжна війна з Туреччиною.
А собор Преображення почали будувати. Встигли зробити великий фундамент та вивести стіни на кілька метрів. За два роки встигли «освоїти» величезну за тодішніми мірками суму у 71 102 рубля.
Рішення припинити будівництво собору, мабуть, не було. Але грандіозний собор так і не збудували. Кошти йшли на війну з Туреччиною, були і інші потреби. Незабаром стало ясно, що проект міста на горі практично неможливий при рівні техніки того часу. Однак сама ідея не померла, і широкомасштабне будівництво на горі відновилося через кілька десятиліть.
А імператриця повернулася на гору лише у вигляді бронзової статуї. 1846 р. поставили пам’ятник Катерині II перед собором. У 1914 р. його перенесли в інше місце – на Проспект – обличчям до нижньої частини міста. Під час війни статуя зникла — найпоширеніша версія свідчить, що її забрали німці. А на постамент, що звільнився, вже в 1971 р. поставили скульптуру вченого XVIII століття Михайла Ломоносова.
Декілька десятиліть XIX ст. верхня частина гори залишалася майже порожньою. Крім кількох будинків на схилах гори — резиденції архієрея (в районі нинішнього готелю «Світанок») та кварталу споруд семінарії (район кута вулиці Моссаковського та проспекту Яворницького).
Величезна площа на верху гори перетворилася на справжнісіньке поле, де місцеві жителі випасали худобу. А в кутку майдану стояла величезна яма, куди, за свідченнями старожилів, зливали нечистоти. Яма ця — все, що залишилося від проектів Потьомкіна щодо влаштування водопідйомних споруд, басейнів із фонтанами. Верхній центр Катеринослава існував практично лише на папері. Поки таки не збудували Преображенський собор.
У 1828 р. вийшов указ Миколи I і всі раптом дізналися, що розпочате півстоліття тому будівництво собору буде продовжено. Насправді перший проект давно відійшов сам собою і встиг загубитися в архівах та так, що знайшли його лише в другій половині вже ХХ століття. Нові часи, нові проекти. Цього разу проект собору виконав знаменитий архітектор Андріян Захаров. Шпиль дзвіниці дуже нагадує Адміралтейство в Санкт-Петербурзі – тому що автор біля будівель один. Собор збудували за досить короткий термін — у 1830 — 1835 рр.
Новий собор вийшов у кілька разів меншим, ніж у першому проекті. За контуром старого фундаменту поставили огорожу. Біля самого собору влаштували два пам’ятники. Кам’яний дорожній знак — миля, яка бачила ще Катерину II, стояла тут і раніше, її просто упорядкували і обклали гранітними плитами (зараз жодних слідів цих плит немає). На місці закладки Катеринослава Катериною II поставили мармурову колону з Херсонеса Таврійського. Вона простояла кілька десятиліть, потім її збили з постаменту «добропорядні» громадяни, вона довго служила лавкою, доки Д.І. Яворницький не забрав цю пам’ятку до історичного музею.
Історія з будівництвом собору показала, що уряд, як і раніше, має намір стимулювати заселення головної височини. Поступово 1830 — 1850-х гг. навколо собору стали з’являтися інші великі будинки — «богоугодні заклади» (нинішня лікарня Мечникова) та класична чоловіча гімназія (нинішній корпус медакадемії на пл. Соборній, 2). Але одного цього мало. Потрібен був ще якийсь поштовх, імпульс. І він з’явився у вигляді персони Начальника Катеринославської губернії з 1847 до 1857 р.р. Андрія Яковича Фабра.
Фабр прибув до нашого міста з Криму, де народився у сім’ї німців. Батька його запросив Потьомкін керувати казенними садами у Судакській долині. Син успадкував від батька любов до зелених насаджень. Ймовірно, Фабр вважав, що Катеринослав просто зобов’язаний відповідати своєму статусу губернського міста і мати упорядковані зелені насадження. А натомість губернатор, прибувши до нашого міста, побачив широку головну вулицю і… дві річки-канави, що перетинали її в самому центрі. Бруд стояла «невилазний», за висловом старожила. Це був сучасний район площі Героїв Майдану та вулиць Січових Стрільців та Виконкомівської.
Фабр вирішив реконструювати весь цей район. Використавши всю силу своїх губернаторських повноважень, він досяг того, що балки були засипані, для річок влаштовані кам’яні арки (а потім уже й колектори). Але що найцікавіше, під керівництвом Фабра «почали зрізувати гору». Ділянку проспекту від нинішньої вулиці Барикадної до вулиці Володимира Вернадського спрямували, прибрали сильний ухил. А потім Фабр закликав усіх до насадження бульварів. Так з’явився дворядний бульвар із трьома проїздами по всьому Проспекту. При Фабрі він йшов лише від вулиці Нововодворянської (зараз Володимира Вернадського) до Качельной площі (нині це місце займає театр опери та балету).
Які тільки історії не розповідали мешканці Катеринослава про Фабра через кілька десятиліть. І що був він неймовірно скупий і скромний у побуті, але для міста не шкодував нічого. Що сам особисто стежив за городянами, що зривали гілочки з щойно посаджених дерев, і карав винних. Що заборонив з’являтися на бульварі зі свійською твариною. У будь-якому випадку зусилля губернатора принесли добрі плоди. Саме реконструкція цієї частини Катеринослава з’єднала два центри — верхній та нижній, відкрила «шлях нагору» — нарешті стали забудовуватися квартали на вершині гори.
А 1905 року з’явився новий знаковий об’єкт нагірної частини — будівля історичного музею в неокласичному стилі. Власне, знаковою була не будівля, а сам музей та особливо його директор — Дмитро Яворницький. Поступово музейний комплекс розрісся і займає зараз три будівлі — стару, нову (пофарбовану зараз у зелений колір), та діораму «Битва за Дніпро».
Трудним був шлях «на гору» до реконструкції центру Катеринослава. А навпроти музею, там, де довго був пустир, на рубежі XIX — XX століть виникло ціле вузівське містечко — корпуси Катеринославського Вищого Гірського училища, потім Гірського інституту, тепер — Гірського університету. У 1930-ті роки південні ділянки зайняли корпуси металургійного та хіміко-технологічного інститутів (зараз – академії та університету).
Вузовський колорит району тісно сусідить із «елітарним» колоритом, особливо це стосується вулиць Володимира Вернадського, Володимира Винниченка, Івана Акінфієва, Сергія Єфремова. До революції тут селилися дворяни – вулиця Володимира Вернадського називалася Новодворянською. Після революції місце зайняли нові господарі – будинки, скажімо, на Сергія Єфремова, займали вищі чини партійної та господарської номенклатури. Зараз ця частина «гори» зберігає розмірений ритм життя і вважається найдорожчим та найелітнішим районом Дніпра.
За радянських часів місто вийшло на другий бік гори, «пробило» широкий спуск до Дніпра у бік Мандриківки, отримавши у 1960-х рр. ХХ ст. красивий Монумент Вічної Слави та захоплюючу дніпровську панораму.
А останнім часом виникла нова ідея – «корона хмарочосів». Першими хмарочосами «на горі» у 1970-ті роки. були 16-поверхова будівля з магазином «Будинок книги» та корпус агроуніверситету. А в часи незалежності по самій кромці пагорба провели будівництво відразу кількох висотних будівель. Приблизно на рівновіддаленні від вузлової точки пагорба – Преображенського собору. Тут розташувались хмарочоси — «Західна» та «Східна» «Вежа», «Бельведер», «Олександрійський», «Аркадіївська вежа». А біля Монументу Слави з’явились висотки «Ратібор» та «Капітель». Оцінки цього містобудівного ансамблю ще попереду.
Місто дуже важко, майже півтора століття «вибиралося» на дніпровську гору. Потрібно думати, що він з неї ніколи не зійде. «Соборна гора» стала символом важкого процесу становлення Катеринослава – Дніпра. Це найпрестижніший для проживання район мегаполісу, де поєднуються воєдино історичний колорит та міркування ділового та соціального престижу.
