Після побудови Каховського водосховища під водою опинились території, на яких колись знаходились козацькі Січі. Свого часу їх не змогли якісно дослідити – як через поспіх, так і через те, що тодішній владі це було не надто потрібно і не надто цікаво.
Запорозькі Січі своє ім’я одержали завдяки своєму розташуванню за дніпровими порогами, що знаходились вище острова Хортиця. Ці пороги мали велике значення в українській козацькій міфології, але були затоплені після будівництва ДніпроГЕСу.
Перша Січ з’явилася ще у 1552 році, і протягом понад двох століть існували різні Січі на берегах річки Дніпро – загалом не менше восьми, аж до кінця 18-го століття.
Але сьогодні, при вивченні історії Січі, багато з джерел закінчуються зазначеннями: «Під водами Каховського водосховища», «Місце затоплене водами Каховського моря» і тому подібне.
Отже, обговорюючи Січі, ми згадуємо про ті історичні об’єкти, які залишилися під водами Каховського резервуару під час його створення у 1955-58 роках. І ось, перелік Січей, які внаслідок дій комуністичної влади опинилися на дні цього резервуару:
Ці Січі були важливою частиною історії регіону, і їх пам’ять надовго опинилася під водами Каховського моря.
На острові Томаківці на березі ріки Дніпро, недалеко від нинішнього селища Червоногригорівка та міста Марганець, існувала залога козаків, відома як Томаківська Січ. Її історія охоплює період від 1540-го до 1593 року, коли вона була зруйнована татарами. Незважаючи на те, що Каховське водосховище частково затопило цей острів, дещо все ж залишилося.
Після руйнування Томаківської Січі татари змусили запорожців переселитися на острів Базавлук, де згодом була створена Базавлуцька Січ. Ця нова Січ стала важливим центром для запорізьких козаків і розпочала яскравий розділ в їхній історії. Відсюди вони організовували славетні морські походи на Крим і території Чорноморського басейну, які відносилися до Османської імперії. Провідні козацькі гетьмани, такі як Петро Сагайдачний і Михайло Дорошенко, очолювали ці відважні походи.
Базавлуцька Січ виявилася ядром багатьох повстань та боротьби. Серед найвідоміших повстанців того часу були Северин Наливайко (1594–1596), Марко Жмайло (1625), Тарас Трясило (1630), Іван Сулима (1635) та Павло Павлюк, Карпо Скидан, Дмитро Гуня, Яков Острянин (1637–1638). Однак після пригноблення численних козацьких і селянських повстань у 1637–1638 роках, Базавлуцьку Січ знищили поляки.
Спершу слід виділити Микитинську Січ, яку можна розглядати як плідне насіння козацької держави під проводом Богдана Хмельницького, із якої виникла Україна такою, як ми її знаємо сьогодні. В цьому місці започаткувалося повстання, що згодом перетворилося в Визвольну війну.
Саме в назві Січі збережена пам’ять про Микиту Цигана, видатного козака, який оселився недалеко від переправи через Дніпро, відомого як Микитино або Микитин Ріг.
З початку існування Микитинської Січі було зроблено не зовсім вдалий вибір місця розташування, оскільки вона розміщалася на високому відкритому місці. Це призводило до того, що татарські шпигуни мали можливість спостерігати здалеку за всіма діями козаків. Тому в 1652 році було прийнято рішення перенести її на більш зручний острів Чортомлик.
Зміни в руслі Дніпра, спричинені надзвичайною повінню у 1845 році, призвели до того, що нове русло ріки змило основну частину Микитинської Січі, включаючи церкву та цвинтар. Ще більша повінь у 1931 році фактично знищила те, що залишилося від поселення. Те, що вціліло, було поглинуте Каховським морем.
Чортомлицька січ виділяється тим, що це була перша Січ, яку росіяни свого часу зруйнували. Нагадаємо, що після козацької ради у березні 1709 року, кілька тисяч запорожців під керівництвом кошового отамана Костя Гордієнка вирішили підтримати виступ Мазепи проти російського царя. У відповідь на це, Петро I відправив каральну експедицію проти бунтівної Січі під командуванням полковника Петра Яковлєва. Під час цього походу московитів супроводжував «компанійський» полк українця Гната Галагана, який був сформований із найманців.
«Компанійський полк» складався з найманої кінноти і був призначений для виконання особливих завдань. Його формування стало можливим завдяки 22-му пункту нової редакції україно-московського договору, який був підписаний у Глухові під час обрання гетьманом Дем’яна Многогрішного.
Такі батальйони виконували роль поліції та каральних сил. Не дивно, що їхні дії були відповідними. Полковник Галаган та багато інших його підлеглих, тому були добре ознайомлені з територією Великого Лугу. Саме тому карателі без зусиль дісталися Січі. Під час маршу вони жорстоко руйнували козацькі поселення, села та хутори.
На Січі залишилися лише старі воїни, які вже давно закінчили свою службу (всі інші вже були з Мазепою). Облога Січі тривала понад десять днів і завершилася 25 травня 1709 року, коли вцілілі козаки відступили на човнах вниз по Дніпру.
Галаган та московські військові обіцяли не покарати тих, хто самостійно здасться. Довіряючи їх обіцянкам, важкопоранені козаки залишилися. Але ані Галаган, ані його московські начальники не виконали своєї обіцянки. Вони жорстоко вбили 156 козаків, які потрапили в їхні руки. Деяких повісили і посадили на палі, а інших випустили вниз по Дніпру на плотах, щоб поширити страх серед інших. Сама ж Січ була повністю спалена та зруйнована. Якщо б дослідження території проводили так само детально, як і Батурина, скоріш за все, було б знайдено археологічні свідоцтва жорстокості російського карального загону.
У 1734 році народилася Нова Січ, розташована на великому півострові, якого обмивала притока Дніпра — річка Підпільна. Після руйнування Чортомлицької Січі росіянами, козаки змушені були переселитися на землі Кримського ханства, які надав їм хан Девлет-Гірей ІІ на прохання кошового отамана Костя Гордієнка. Тут вони заснували Олешківську Січ, яка існувала з 1711 по 1728 рік. Тільки після підписання Лубенського договору в 1734 році, який визнавав запорожців під захистом Росії, козаки змогли повернутися до Великого Лугу.
Після завершення російсько-турецької війни (1768-1774), в якій запорозькі козаки відзначилися активною участю, і після того, як Росія отримала контроль над Кримом, Січ втратила свій прикордонний статус і втратила значення в очах Петербургу. Ба більше, ще більшою загрозою для Росії були непокірні козаки.
На початку червня 1775 року величезна російська армія під командуванням генерал-поручика Петра Текелія (серб за походженням) наблизилася до Січі. Ця армія складалася з 10 піхотних полків, 13 російських козацьких полків (дончаки та інші), 8 кінних регулярних полків, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів — вражаюча сила. Вони направилися до Січі на шляху з Дунаю на Волгу з метою придушення залишків повстання Омеляна Пугачова.
Незважаючи на чисельну нерівність, запорожці були готові боротися за свої свободи до останнього. Але частина старшини, яку давно підкупили росіяни, виступила проти опору. Однак рішення не протистояти остаточно вирішилося завдяки втручанню священика січової церкви Пресвятої Покрови, Володимира Сокальського, який закликав козаків не вбивати своїх співвітчизників і не проливати православну кров (це служить ілюстрацією до ролі російської церкви в Україні як зрадницької). У результаті кошовий отаман Петро Калнишевський здав Січ без бою. 4 червня 1775 року Нова Січ зникла, так само як і Військо Запорозьке, а Калнишевського відправили на довічне заслання в кам’яну камеру на Соловки. Ця Січ була останньою.
