Будівля дніпропетровської хоральної синагоги, відкрита у 2000 році після реконструкції, – не лише цікава пам’ятка культового будівництва, а й свідок основних перипетій у житті Катеринослава – Дніпра.
Зміна трьох історичних епох у житті країни відбилася у житті цієї споруди як зміною призначення, а й кардинальної трансформацією зовнішнього і внутрішнього вигляду.
Вулиці Барикадна, Ливарна, Шолом-Алейхема … Наприкінці XVIII — початку XIX століть, у перший період історії Катеринослава, цей район міста вважався найжвавішою, і кажучи сучасною мовою, однією з найпрестижніших. Успенська церква (тепер – це міська лікарня №10) стала, поряд із Троїцькою, однією з двох головних церков Катеринослава. Коли стала очевидною неможливість розмістити центр губернського центру в нагірній частині, все торгове, ділове та адміністративне життя міста зосередилося саме тут, у кварталах між сучасними проспектом Яворницького та Набережною. Тут більш-менш компактно сконцентрувалися основні соціальні та етнічні групи.
Єврейська громада Катеринослава почала формуватись ще наприкінці XVIII століття. На початку ХІХ століття «єврейський фактор» у житті Катеринослава поводиться досить чітко, частка євреїв у складі населення губернського міста становить щонайменше 20 % і до революції 1917 р. їх чисельність неухильно зростає. Оскільки більшість євреїв займалися торгівлею та ремеслами, вони зосередились у торгових кварталах нижньої придніпровської частини міста. В цей час почала заселятись і вулиця Єврейська (нині Шолом-Алейхема). Є свідчення, що тут уже наприкінці XVIII ст. з’явилися єврейські культові споруди – синагоги.
У синагогах відбувається богослужіння, читання та коментар Тори. Канонічна форма будівлі синагоги — прямокутник, в інтер’єрі центральне місце займає ковчег заповіту, де зберігаються сувої Тори. За синагог традиційно існували релігійні школи.
Початковий етап існування хоральної синагоги погано відомий. За відомостями «Катеринославського ювілейного листка» (1887), на місці кам’яної синагоги спочатку був єдиний дерев’яний молитовний будинок, збудований близько 1800 року і згорілий в 1833 р. — покрито мороком невідомості».
Однак згадується, що «б-гослужіння в цьому будинку проходило по так званому німецькому ритуалу (ашкеназ); … тут була і інша маленька школа, в якій молилися за іспанським ритуалом (сефард)». Після пожежі місце залишилося порожнім до 1837 р., у своїй члени громади власним коштом викупили ділянку суміжної землі за 10 тис. рублів асигнаціями на будівництво більшого і зручного будинку. Далі цього справа не просувалася. Причиною цього називаються і нестача коштів у самій громаді, і зволікання місцевої адміністрації із затвердженням дозволу на будівництво.
Будівництво зрушило з мертвої точки начебто, коли новоросійський генерал-губернатор князь Воронцов «дозволив спорудження синагоги за планом і фасадом, виданим з будівельного відділення губернського правління». У 1837 р. розпочалося будівництво кам’яної будівлі. Ініціатором та основним жертвувачем коштів виступив місцевий багатій Л.М. Кранцфельд. Проте грошей було недостатньо і після зведення фундаменту та частини першого поверху будівництво зупинилося. До будівлі головної синагоги, що будувався вже в 1841 — 1843 рр. прибудований окремий мурований двоповерховий молитовний будинок. До 1845 року споруда головної будівлі все ж таки була закінчена; серед іншого, з’явився дерев’яний купол.
Деякі місцеві дослідники вважають, що будівництво синагоги було завершено лише в 1852 р. Володимир Машуков у «Спогадах про місто Катеринослав», що вийшли в 1910 р., пише: «На фронтоні ж синагоги значиться 1852». Цифри «1852» і після цього тривалий час зберігалися на фасаді будівлі. Кілька років після цього тривало оздоблення. У 1860-х роках. вдосконалено інтер’єр будівлі: розписаний купол, влаштовані чавунні сходи у верхнє жіноче відділення, «для жінок влаштовані дві бічні галереї».
Хоральна синагога залишалася центром єврейського культурного та суспільно-політичного життя Катеринослава понад три чверті століття. Великий будинок синагоги мав прямокутну форму і був збудований у класичному стилі з мавританськими елементами. Його фасад прикрашали чотириколонний портик коринфського ордера та дві декоративні вежі. Над центром височіла масивна баня.
Внутрішнє планування синагоги повністю відповідало потребам іудейського молитовного обряду. Центральну частину біля східної стіни займав великих розмірів «Святий шафа» — «Аарон-Кодеш», у спеціальній ніші якого знаходилася Тора — текст п’яти перших біблійних книг (П’ятикнижжя Мойсея), де розміщуються основні заповіді та правила поведінки юдеїв.
Цікава деталь: місця моління чоловіків та жінок у синагозі були відокремлені: у нижній частині молитовної зали знаходилися чоловіки, а на хорах угорі – жінки. У центрі молитовного залу була люстра, пожертвувана катеринославським ватажком дворянства генералом П.А. Струковим. Люстра ця була виписана з Петербурга і коштувала, за спогадами сучасників, понад триста рублів.
Протягом XIX століття частка євреїв серед населення Катеринослава помітно збільшилася, за даними 1912 тут проживало 64347 віруючих іудеїв — третина населення міста. Працювали понад 40 синагог. Значення синагог, і, зокрема, хоральної, у житті євреїв Катеринослава перевищувало суто релігійні потреби. Тут регулярно збиралися представники громади, вирішували соціально-побутові проблеми, влаштовували свята.
Після революції 1917 р. почалося «нове життя» стародавньої будівлі — тепер уже як будинку культури, а пізніше складу швейної фабрики. З оголошенням масового наступу на релігію та церкву, хоральну синагогу, як і інші синагоги Дніпропетровська, було закрито. З документів, що зберігаються в Дніпропетровському обласному архіві, ми бачимо, що в 1920 р. в Катеринославі було 42 синагоги, проте вже на 1 жовтня 1932 р. закритими вважалися 36, а «в наявності» 7, треба думати, очікували своєї долі.
У січні 1929 року окружною радою Союзу безбожників було порушено клопотання про закриття Хоральної синагоги на підставі того, що вона веде реакційну боротьбу, будучи базою поширення забобонів серед відсталих мас євреїв-трудящих. 5 лютого 1929 р. було видано рішення фракції Президії міськради. 8 лютого 1929 р. — з’явилося рішення Президії окружного виконкому про закриття Брянської церкви (нині Будинок органної та камерної музики) та Хоральної синагоги, в якому було записано: «З пропозиціями міськради та т-ва «Безвірник» про закриття на підставі виявленого бажання широких кiл трудящих м. Дніпропетровська».
22 березня 1929 року рішенням окружного виконкому відповідно до прохання товариства «Безбожник» та «бажанням широких мас трудящих» Хоральна синагога була відібрана у єврейської громади та передана союзу швейників для організації робітничого клубу.
Декілька десятиліть тут працював будинок культури, а у 1980-1990-х роках будівля взагалі була пристосована під склад швейної фабрики ім. Володарського (зараз – фірма «Мрія»). Дивує факт дивної наступності: будівлі, яка до 1917 р. виконувала функції просвітницького центру, надали цієї ж функції, проте вже в новому, соціалістичному сенсі. Люди старшого покоління, напевно, пам’ятають, що в середині – другій половині 1980-х років у вихідні у головній залі синагоги збиралися колекціонери старих листівок – філокартисти та взагалі небайдужі до старовини.
Недбалість нових господарів зробила свою справу: будинок синагоги – архітектурна пам’ятка середини XIX століття – зазнав значних змін – руйнування та перебудови: на його фасаді під портиком зник балкон, сам портик змінив пропорції, значно збільшився фронтон. На самому фронтоні з’явився значних розмірів серп та молот. Багато вікон заклали цеглою, розібрали купол і дві бічні вежі, до бічних фасадів прибудували значні за розмірами приміщення. Цілком змінив свій вигляд інтер’єр молитовної зали синагоги.
З 1987 року єврейська громада Дніпропетровська розпочала боротьбу за повернення Хоральної синагоги. Ця боротьба увінчалася успіхом у 1996 році, коли приміщення було зрештою повернено його первісному власнику. Будинок синагоги вимагав значного капітального ремонту та реконструкції, яка загалом тривала чотири роки. Почалося нове життя релігійно-культурного комплексу.
20 вересня 2000 р. відбулося урочисте відкриття відреставрованої хоральної синагоги. Вона отримала назву «Золота троянда». Безперечно, це була найголовніша подія останніх років у житті євреїв Дніпропетровська. У церемонії відкриття взяли участь керівники міста та області, надзвичайний та повноважний посол Ізраїлю в Україні Ганна Азарі, голова дніпропетровської громади Г. Боголюбов та інші відомі діячі. З Єрусалима спеціально доставили сувій тори.
Сьогодні «Золота Роза» – цілий культурний комплекс, де розташовані громадський центр, музейно-історичний комплекс, бібліотека, благодійні заклади та інші заклади. Будівля синагоги відреставрована у вигляді, наближеному до первісного, змальованого на фотографіях початку XX століття. Проте детальної інформації про внутрішній вигляд споруди не залишилося зовсім. З огляду на це на практиці реалізували оригінальну концепцію внутрішнього рішення синагоги, яку запропонував дніпропетровський архітектор О.Т. Дольник. Головний зал синагоги розрахований на 450 осіб. Фойє тепер прикрашають роботи відомого ізраїльського майстра Френка Мейслера. За деякими даними, будівля синагоги — найбільша з подібних у Східній Європі.
Через 70 років відновлена хоральна синагога «Золота Роза» знову стала центром релігійного та культурного життя єврейської громади Дніпропетровщини.
