Трохи більше двох сторіч тому тут стояли будиночки козацької слободи Половиці. А на місці кількох бульварів Проспекту та площі Героїв Майдану текла справжнісінька річка, яка не раз виходила з берегів, зливалася з дніпровською водою та затоплювала всю нижню частину міста. Останні великі повені Дніпра були у 1917 та 1931 р. Тепер річку уклали у колектор, берег Дніпра одягли у бетон, а у центрі Дніпра зводяться хмарочоси.
Організатори нового міста передбачили таку площу у проектах ще на початку XIX століття. А з’явилася вона лише за радянської доби.
Вже на генеральному плані Катеринослава 9 квітня 1817 р., автором якого був шотландець за походженням та російський придворний архітектор Вільям Гесте, запроектовано великий «просвіт» між кварталами Проспекту в районі нинішньої Площі. План цей виконали, але не у всіх частинах. Замість площі на Проспекті звели масивні будівлі торгових рядів. Нижче Троїцької церкви шумів Нижнє–Троїцький ринок. Так тривало понад сто років.
І вже після Другої світової війни, коли майже весь Проспект був зруйнований, згадали про генеральний план півторарічної давності. Цінну містобудівну ідею реанімували. Квартал між вулицями Карла Лібкнехта та Короленка відновлювати не стали. Нижньо-Троїцький ринок, перейменований на той час на Нижньо-Червоний, закінчив своє існування. (Верхне-Червоний ринок, що був Верхньо-Троїцький, існує досі на вулиці Святослава Хороброго). Знесли руїни торгових рядів, вулицю Червону (нинішню Троїцьку), яка до цього виходила прямо на проспект, перегородили, і на просторі, що звільнився, сформували «цілісний ансамбль будівель» у стилі «сталінський ампір».
Тут сталася «своя» архітектурна історія. Спочатку почали зводити два корпуси «проектних інститутів» (як говорилося в офіційному документі). А ось із центральною будівлею вийшов казус. Планували побудувати протяжний корпус у стилі «сталінський ампір» із багатим декором, масивними колонами, фронтоном із радянським гербом, і навіть із вежами (будівлі такого типу збудували для обласного комітету партії у Харкові та міністерства вугільної промисловості у Донецьку).
У 1957 р. у центрі нової площі відкрили пам’ятник Леніну на великому гранітному п’єдесталі. Раптом вийшла знаменита хрущовська постанова про «усунення надмірностей» в архітектурі. Замість сталінських будівель з колонами, шишками та статуями робітників із колгоспницями на фасадах стали зводити звичайні «хрущовки».
І головній будівлі Дніпра не пощастило. Збудували великий корпус «без усяких надмірностей», що самотньо височіє над площею. Спочатку у ньому був «Дніпропетровський раднаргосп» — рада народного господарства (був і такий регіональний орган управління за М.С. Хрущова). А потім кілька десятиліть тут розташовувалося Міністерство чорної металургії УРСР, скорочено «Мінчермет». Нині більшу частину площ займають різні фірми, а над фасадом міністерства замість неонових букв «Ідеї Леніна живуть і перемагають» (висіли у 1980-ті рр.) вміщено зовсім інший неоновий символ — «Київстар GSM».
Щойно почало будуватися нове місто на місці Половиці, настала потреба будувати храми. Преображенський собор на горі, закладений у 1787 р., збудували за іншим проектом лише у 1830-х роках. А у нижній частині Катеринослава в останнє десятиліття XVIII ст. звели дві дерев’яні церкви — Казанської Божої Матері (на місці Троїцької) та Успенську.
За будівлею нинішньої міської лікарні №10, на початку вулиці Ливарної, є невеликий сквер. Називався він колись Успенським. Бо тут стояла перша п’ятиглава Успенська церква. А сама будівля 10 міськлікарні – коробка, що залишилася від кам’яної Успенської церкви, збудованої у 1839 – 1850-х pp. П’ятиголова будівля з кам’яною дзвіницею, увінчаною шоломовидною головкою.
На дзвіниці — баштовий годинник фірми братів «Бутеноп». Ця фірма виготовила знамениті московські куранти на Спаській вежі Кремля. Цими годинами звіряв своє життя весь старий Катеринослав. У 1936 р., коли рушили стару церкву і знімали старий годинник, цікаві городяни бачили, що одна шестерня цього годинника була завбільшки з колесо воза. Ще до війни з будівлі Успенської церкви прибрали дзвіницю та голови, а будівлю «перепрофілювали» на лікарні. Так воно й стоїть досі.
Троїцькій церкві пощастило набагато більше. Кам’яний будинок збудували близько 1845 р. Проекти обох церков — Троїцької та Успенської, робили петербурзькі архітектори — Людвіг Шарлемань і Петро Вісконті в російсько-візантійському стилі. Троїцька церква побудована коштом двох катеринославських купців. Федір Дупленко виділив 100 000 рублів, але не дожив — помер від холери. Добудувати церкву взявся інший купець – О. Кирпишніков – дав ще 15 тисяч, і храм нарешті добудували. Розписував церкву на початку ХХ століття найвідоміший український художник Іван Іжакевич. Троїцька церква була з усіх боків оточена торговими рядами та лавками. Ця картина символізувала переплетення духовного та мирського у ритмі ділового життя старого Катеринослава.
Після війни, у 1950-х роках, Троїцьку церкву як пам’ятку архітектури вирішили зберегти. І тут знову цікава історія. Зберегти, але як її вписати в новий ансамбль? Кафедральний храм на тлі міністерства чорної металургії? Тоді вирішили відокремити храм від простору нової площі перехідним корпусом від міністерства до будівлі інституцій.
Для радянської епохи — дивовижна картина: через будівлю міністерства за спиною у Леніна «виглядає» п’ятиглава церква, що дивом збереглася, з дзвіницею. Щоправда, у 1990-х постіндустріальній епосі все переплелося ще химерніше — Ленін своєю рукою п’ятнадцять років показував на ринок за ЦУМом, який наказав довго жити, але міцно увійшов до міського фольклору. Леніна, доречі, теж більше немає.
Квартали тодішнього проспекту Карла Маркса від вулиці Московської до вулиці Сєрова в 1950 — 1960-ті рр. називали «Дніпропетровським «Бродвеєм». Але і в катеринославський період тут било ключем «культурне життя».
У центральному районі міста вже в середині ХІХ століття виникають «культурно-розважальні установи». У 1847 р. відкрився театр на Гостинній вулиці (нині Гопнер), гроші на який дав катеринославський купець караїм Абрам Луцький.
Радянський кінотеатр «Батьківщина» — перебудована будівля одного з перших кінотеатрів у нашому місті — «біоскопа Зайлера». Пізніше він змінював назви, називався навіть «Рот-Фронт», потім відкрився після капітальної реконструкції, зберігши назву. Однак, з 2017 року його історія остаточно завершилась, тепер там ресторан. Ще один улюблений городянами кінотеатр — «Колізей», за радянських часів називався «Перемога», наприкінці 1950-х років. згорів. Руїни його довго стояли біля Проспекту, лякаючи перехожих. Нині на цьому місці – ближнє до вулиці Воскресенської крило будівлі міськвиконкому.
Англійський клуб — найфешенебельніший і найстаріший клуб у Катеринославі, заснований ще у 1830-х роках. Він знаходився в будівлі, відомій у городян як «Будинок губернатора» (центральний офіс «Приватбанку», кут вул. Леніна та просп. Карла Маркса). Тут справді наприкінці XIX – на початку ХХ століття, жили катеринославські губернатори. А в 1890 р. клуб побудував собі нову велику будівлю, що більше підходила «формату клубу» — нині Будинок офіцерів по вул. Воскресенській. Там був свій сад та свій театр.
У 1913 р. до Англійського клубу прибудували окрему будівлю театру – у 1980-х роках. його капітально перебудували, і зараз тут – театр імені Шевченка. У старовинному залі театру збереглася колишня обстановка — атланти, що підтримують балкон, кручені ґрати. Крісла, щоправда, нові, але теж стилізовані під старовину. Ще в 1980-ті роки. вулиці Володимира Мономаха та Воскресенську з’єднали Театральним бульваром — там існував з 90-х років «книжковий ринок».
А навпроти Англійського клубу в 1912 р. збудували величезну (як тоді здавалося) будівлю Громадських зборів із театром. Це одна з найкращих пам’яток стилю «модерн» в Україні. Старожили знають його як Палац культури залізничників. Вже за часів незалежності будинок віддали під обласну філармонію.
Ще в 1907 р. на землі Міського саду збудували гімнастичний зал, а в 1911 — 1913 роках його капітально перебудували у Зимовий театр. Вдруге будинок переробили перед війною 1941 року — у неокласичному стилі. Тепер це – театр імені Горького. А Оперний театр, що знаходиться поруч — «наймолодша» театральна будівля Дніпра — з’явився 1974 року. Архітектура його, м’яко скажімо, не вражає — криза «соцреалізму», метал та бетон. Набагато більше подобається дніпропетровцям скульптура музи з музичним фонтаном, який нещодавно знову упорядкували.
