Функціонування залізниці завжди вимагало висококваліфікованих спеціалістів. Наприкінці XIX століття розвиток освітньої системи в Дніпріакцентувався на технічній спрямованості. У 1899 році було відкрито перший вищий навчальний заклад — Вище гірниче училище (пізніше перетворене у інститут, а тепер відомий як Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»). Проблему підготовки кадрів для залізниці також врахувало і Управління Катерининської залізниці.
Залізничне училище в Катеринославі заснували у 1902 році, процес створення закладу тривав протягом кількох місяців. 15 травня 1902 року начальник Катерининської залізниці Ф. І. Шмідт отримав позитивну відповідь від Міністерства шляхів сполучення на своє клопотання. Дозволено було відкрити на залізниці «Технічне училище нижчого типу для дітей службовців».
Юридично залізничне училище в Катеринославі було засноване розпорядженням від 2 (15) травня 1902 року і відкрито 1 (13) липня 1902 року. Проте фактично навчання розпочалося у вересні 1902 року, хоча не в тому місці, де знаходиться зараз. Початково заняття проводилися в приватному будинку на вулиці Скаковій (сучасна вулиця Володимира Антоновича). Училище прийняло на навчання перших 30 учнів – дітей службовців дороги.
Основна мета навчальної програми полягала в підготовці технічних фахівців для Катерининської залізниці. Викладачами училища були інженери самої залізниці. Доречі, Федір Іванович (Йоган Теодор) Шмідт, що на той час виступав у ролі керівника Катерининської залізниці протягом періоду 1902–1905 років мав сумну долю.
Він завершив навчання в Інституті шляхів сполучення та здобув звання цивільного інженера. До цього він обіймав посаду начальника Харківсько-Миколаївської залізниці в 1898–1901 та пізніше Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці в 1906-1907. Подання клопотання про створення залізничного училища в Катеринославі було одним з важливих рішень в його кар’єрі. Нажаль, за радянської влади Шмідт був розстріляний у Соловецькому таборі у 1937 році.
Першим керівником училища було призначено Володимира Степановича Галицького, колишнього інспектора Севастопольського технічно-залізничного училища та статського радника. Він також викладав математику та фізику в училищі.
Владислав Ігнатович Стульгінський, інженер зі шляхів сполучення та керівник служби колії, відігравав роль першого попечителя училища. Пізніше він став начальником Катерининської залізниці в 1907-1910 і очолив будівництво Мерефо-Херсонської залізниці в період з 1913 по 1918 рік.
Деякі джерела стверджують, що в 1902 році училище було переведене до вже спеціально побудованого корпусу, де воно і розташоване і сьогодні. Однак аналіз джерел свідчить про те, що це твердження не є достовірним. Будівництво корпусу училища тривало довше і завершилося у 1904 році.
Управління Катерининської залізниці вирішило введенням спеціального корпусу покращити умови для учнів. Міська влада, відповідаючи на прохання начальника залізниці, безкоштовно надала ділянку землі на Олександро-Невській площі. Проте умовою було, що 10% учнів повинні бути місцевими мешканцями, не пов’язаними з залізницею.
Будівлю училища (зараз розташовану на проспекті Пушкіна, 77-А) встановили на західній частині Катеринослава, на Олександро-Невській площі, на місці, де розпочиналась вулиця Робоча. Цей район мав виражений робітничий колорит. Вулиця Робоча вперше з’явилася на плані Катеринослава в 1885 році. Вибір місця для училища припав на площу, яка на той момент була невикористаною, неподалік від освяченої в 1896 році Благовіщенської (Олександро-Невської) церкви.
Технікум залізничного профілю було створено як заклад середньої технічної освіти, і тривалість навчання складала 3 роки. Початково тільки хлопці мали можливість вступити до цього навчального закладу. З 1903 по 1913 роки технікум річно випускав 25-30 фахівців у галузі будівництва та механіки. Вартість навчання становила 10 карбованців за рік. Спочатку відсутній був власний гуртожиток, і тому студенти жили у приватному будинку.
Перед буремними подіями революції 1917 року технікум зазнав значного розширення та здійснив стрибок у своєму розвитку. Кількість учнів постійно зростала. З відкриттям паралельних класів у 1909 році, кількість учнів подвоїлася до 162 в 1912 році. Більшість випускників успішно працевлаштовувалася на Катерининській залізниці.
У 1913 році, замість однієї спеціальності, було введено дві — механічну (для підготовки фахівців з обслуговування паровозів) та будівельну (для підготовки шляховиків). У цей період кількість учнів зросла до 180 осіб, але тривалість навчання залишалася незмінною — 3 роки.
У першому класі вивчали такі предмети, як арифметика, алгебра, геометрія, фізика, краснопис, будівельне мистецтво, креслення, та обробка металу та деревини.
В другому класі до цих предметів додавалися загальна і прикладна механіка, креслення з прикладної механіки, будівельне мистецтво, паровозна механіка і паровози, а також залізнична справа.
У третьому класі розширювали курс складних технічних дисциплін, таких як електротехніка, паротягова механіка і паротяг, залізнична справа, будівельне мистецтво, землемірство, обробка металу та деревини, креслення із залізничної справи, а також креслення частин паротягу і землемірства.
Поза технічними предметами, учні також обов’язково вивчали Закон Божий, спів і фізкультуру. Крім того, їх додатково навчали столярному, слюсарному та ковальському ремеслам. Розклад занять передбачав початок о 8 годині ранку і тривав до 13 години в класах, а після обіду, з 14 години 30 хвилин до 18 години 30 хвилин, проводилися практичні заняття в майстернях.
Навчальний процес в училищі підтримувався «прогресивними» методами. У тогочасній імперії, в багатьох школах, ще застосовували карцер для порушників дисципліни. В залізничному училищі ставилися більш демократично: за порушення давали догану і низький бал за поведінку.
У багатьох навчальних закладах, і у даному училищі також, в той час працювала програма підтримки малозабезпечених учнів. Історія цієї програми сягає 1909 року, коли було створено опікунство над бідними учнями. Протягом першого року ця програма вже нараховувала 500 членів, які щорічно вносили внесок у розмірі 2 рублі. Зібрані кошти використовувались на оплату навчання малозабезпечених учнів, придбання одягу, взуття, лікування, сніданки та інше. Кожен рік училище організовувало благодійні вечори 6 грудня та на Масляну.
У 1910 році залізничне училище взяло участь у видатній події того часу — Південно-Російській обласній сільськогосподарській та кустарній виставці в Катеринославі. Училище було відзначене срібною медаллю за досягнення в справах та виробах учнів.
Розширення території училища в 1912 році дало йому ще більше можливостей. Воно могло б збільшитись і на більшу площину, але цьому на заваді стала міська влада. Зокрема, один з членів Міської управи, Макаренко, рекомендував розширювати училище вгору, а не вшир.
Навіть перед революцією 1917 року училище продовжувало успішно розвиватися і на початок цього «революційного» року підготувало 510 кваліфікованих фахівців. Цікаво, що лише в роковину революції 1917 року в училище було зараховано першу дівчину — Ганну Іванівну Щекіну, яка пізніше стала доцентом Дніпропетровського будівельного інституту.
Що цікаво, революційне протистояння 1917-1921 років обійшло стороною саме училище. Залізниця, що слугує кровоносною системою економіки регіону, залишалася «необхідним шматком» для будь-якого уряду, у тому числі й новоствореної радянської влади. Таким чином, навіть у роки турбулентності училище здійснило значний розвиток.
У 1920 році на базі одного училища з’явилися чотири профтехшколи: будівельна та тягова (механічна) розташовані в самому корпусі училища, експлуатаційна на проспекті Пушкіна, 36-а, а електротехнічна — на вулиці Свердлова, 72. Тривалість навчання в цих профтехшколах також становила три роки.
Але вже у червні 1930 року всі чотири профтехшколи були знову об’єднані в Транспортний політехнікум, головним його керівником став В. В. Щенснович. У 1930 році на базі цього політехнікуму та факультету інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту (КПІ) було створено Дніпровський інститут інженерії транспорту (ДІІТ).
Після визволення Дніпропетровська однією з перших установ, що повернулися до своєї діяльності, став технікум. Протягом наступних десятиліть цей освітній заклад успішно розвивався. Територія технікуму була розширена за рахунок майданчика колишнього стадіону «Локомотив», який існував у 1930-х та на початку 1940-х років на частині площі Калініна (колишньої Олександро-Невської площі).
Важливим етапом стало 1977 року, коли до старого основного корпусу було додано новий 5-поверховий цегляний навчальний корпус. У той самий рік було створено Музей історії технікуму, який отримав звання народного.
Епоха незалежності внесла нові відзначення в історію технікуму. До традиційних спеціальностей додались нові: у 1991 році — «Технічне обслуговування і ремонт обчислювальної техніки», а у 1994 році — «Бухгалтерський облік».
Технікум також не уникнув структурних змін. Термін «технікум» втратив свою популярність і широко заміщувався терміном «коледж». Таким чином, у 2013 році за наказом Міністерства освіти технікум змінив назву на «Коледж транспортної інфраструктури». А в 2018 році коледж знову перейменували, тепер він відомий як «Дніпровський коледж залізничного транспорту та транспортної інфраструктури».
