Один з найстаріших храмів Дніпра нараховує вже сотні років своєї історії. Починався він з невеличкої дерев’яної церкви, а зараз це один із архітектурних символів Дніпра. Його непросту історію зараз ми вам і розкажемо.
Під час розбудови міста одразу було визначено місце під храм, при тому що самого храма ще не існувало. Його будували фактично разом з містом. Місце обрали там, де раніше колись були культові спорудження слободи Половиці.
На цьому самому місці вирішено було облаштувати храм, який назвали на честь Казанської божо матері. Але потім зробили своєрідну рокировку: на це місце перемістили храм з Полтавщини, який був дерев’яним, і зібрали його наново. Казанський же храм вирішили перемістити до іншого місця, ще і перейменували у Святодухівську.
Втім, залишимо цю церковну чехарду в спокої, та перейдемо до нашої сьогоднішньої героїні. Наразі невідома точна дата початку будівництва. Але можна з упевненістю говорити про те, що влітку 1797 року церква вже стояла на своєму місці. У ній вже були облаштовані різноманітні внутрішні деталі. Також не постраждав при перевезенні церковний посуд та книги, все було на місці та готове до богослужінь.
31 серпня собор освятили. Він одразу ж почав використовуватись за призначенням. Окрім молитов, собор слугував і своєрідним місцем для масштабних зібрань. Її зовнішній вигляд відтворити наразі неможливо, бо не збереглось ані детальних описів, ані якихось зображень. Можемо хіба що бути впевненими, що виконали її у стилі українського бароко, що був притаманний храмовій дерев’яній архітектурі того часу на українських землях.
У 1804 році сюди перевели архієрейську кафедру. Таким чином, Успенський собор отримав статус кафедрального, який і зберігав до 1835 року, тобто до закінчення будівництва Спасо-Преображенського храму.
За планом архітектора Старова церков мала стати основним архітектурним елементом майбутньої площі міста, притому однієї з найголовніших. На ділі ж вийшло так, що берег поблизу залишався необлаштованим і слугував лише для прийому вантажних суден. Про жодне облаштування прилеглої території довгий час навіть не йшлося.
У другій чверті XIX сторіччя дерев’яна церква прийшла у поганий стан і була вже небезпечною для відвідувачів. Її було вирішено знести, та побудувати вже нову, кам’яну. Місце будівництва змістили на південний захід відносно старого храму. Будували храм майже повністю за кошти місцевого підприємця та купця Івана Колеснікова, який до того ж неодноразово става і міським головою.
Доречі, зі старим храмом свого часу трапився невеличкий казус. Брат імператора Олександра І, (у майбутньому і сам – імператор) Микола Романов приїхав до Катеринославу у 1816 і хотів помолитись у цьому храмі, але двері були міцно зачинені. Коли імператору доповіли, що знайшли архієрея і той вже чекає його в іншому місці, Микола відповів: «Я сюди прихав молитись, а не бачитись з архієреєм», і розлючений поїхав геть.
Новий храм будували за стилем, який подобався тому самому Миколі Романову, який на той час вже став імператором Миколою Першим. Це було певне поєднання класичної храмової архітектури із елементами візантійських та власне російських церков. Проект виконували запрошені з самої столиці Людвіг Шарлемань та Пьєтро Вісконті.
Проект архітектори розробили швидко, а от його реалізація зайняла багато часу. Загалом будівництво зайняло цілих 11 років. Освятили храм лише 26 листопада 1850 року. На момент побудову Успенський собор став найбільшою кам’яною будівлею в місті. Загалом він був дуже схожим на Троїцький собор, що проектували теж Шарлемань і Вісконті. Відрізняло їх лише те, що Троїцький собор спочатку не мав колкольні, її там добудували трохи пізніше.
З середини XIX століття, після зведення кам’яного Успенського храму, територія площі починає набувати стійкого архітектурного вигляду. Навколо храму з’являються житлові будинки заможних купців та чиновників, кам’яні торговельні приміщення. Прикладом може служити особняк Захарьіна, який потім був включений до комплексу будівель Губернської Земської Управи. Деякі з цих будівель збереглись і до нашого часу, їх історія нараховує більш ніж півтори сотні років і вони є архітектрним та історичним надбанням Дніпра.
Роль Успенського собору в церковному житті міста важко переоцінити. Достатньо лише сказати, що хресні ходи з усіх церков сходились саме сюди. На свята собор завжди прикрашали святковою ілюмінацією, притому робили це і тоді, коли в місті ще не було електроенергії. Коли ж з’явились електролампи, то їх навіть спеціально перефарбовували у різноманітні кольори, щоб надати освітленню кращої кольорової гами та різноманітності.
У 1860-х роках на другому ярусі колокольні був встановлений велетенський годинник. Ініціатором та спонсором цього був староста храму Карнаухов. Цікавим є той факт, що виготовляла годинник та сама фірма, яка свого часу реставрувала куранти московського Кремля, а саме фірма братів Бутеноп. Церковний годинник багато разів става у нагоді жителям тогочасного Катеринослава.
Функції храму будівля успішно виконувала і після революції 1917 року. Але поступово кільце утисків стискалося все сильніше. Спочатку були заборонені хресні ходи. Потім вводились додаткові обмеження на богослужіння. Врешті-решт, у 1933 році храм закрили остаточно. а у 1936 почали розбирати. Саме тоді зникла колокольня, а також всі п’ять куполів. Без сліду пропав і легендарний годинник.
Спочатку, згідно духу тих часів, храм просто думали використовувати як склад. Для цього над основною частиною храму надбудували ще один поверх. У такому стані будівля пережила німецьку окупацію і на кінець 1940-х виглядала вже нікому не потрібною.
Але згодом влада вирішила облаштувати тут шпиталь для ветеранів війни. Згодом його змінила міська лікарня №10. Саме цей заклад і розташовувався у колишній церкві аж до 2011 року. Для цього в будівлі було проведено масштабну перебудову.
Після неї пізнати у будівлі лікарні колишній храм було дуже важко. Хіба дуже досвідчений в архітектурі погляд міг вихопити оком певні деталі, які не знищили сталінські «реконструктори». Зокрема, можна було трохи впізнати характерну паперть та бокові вікна.
Повернути будівлю у власність церкви вирішили вже після здобуття Україною незалежності. Було прийнято відповідний закон та розпорядження Президента України, які зобов’язувалу місцеву владу це зробити. Втім, ситуація ускладнювалась тим, що лікарню треба було кудись перемістити. Тільки після того, як це питання змогли вирішити, була розпочата реставрація церкви.
Але виконати вдалося лише реставрацію нижньої частини. До реалізації ж повноцінного проекту реконструкції ще дуже далеко. Тим більше, що зараз йде війна і зайвих грошей на це немає. Втім, можна сподіватись, що колись місто знов зможе побачити один з найкрасивіших своїх храмів.
