Цей будинок по вулиці Воскресенській колись був одним з найвідоміших готелів міста. Він мав дуже претенціозну назву, і зберігав це функціональне призначення навіть деякий час ще за радянської влади. Втім, на сьогодні готелів тут вже давно немає.
Ця садиба виникла ще наприкінці XVIII століття, проте протягом більш ніж ста років залишалася на периферії міської історії, майже не залишивши про себе згадок. Можливо, сліди її існування просто досі не вдалося відшукати. У кінці 1890-х років інженер І. І. Бродський став новим власником садиби. Він одразу розпочав зведення масштабного прибуткового будинку, що складався з чотирьох триповерхових корпусів. У цьому комплексі розмістилися житлові квартири, магазини та офісні приміщення.
Ключовим орендарем будівлі став клуб катеринославських Громадських зборів. Точні умови договору, який було підписано між Бродським та керівництвом клубу, нині невідомі. Однак можна припустити, що головною вимогою була наявність спеціально облаштованих приміщень та довгострокова оренда терміном від 5 до 10 років. Для потреб клубу було облаштовано концертний зал, ресторан, ігрові кімнати та вітальні. Основні приміщення, ймовірно, розташовувалися на другому та третьому поверхах корпусу, що виходив на вулицю.
Цілком очевидно, що угода була укладена ще до початку будівництва, що значною мірою вплинуло на архітектурний вигляд споруди. Фасад будинку був прикрашений з особливою розкішшю, з використанням скульптур та елементів музичної символіки, що відповідали статусу клубу. Наприклад, один з елементів декору – бюст Бетховена.
Найзначнішою з розміщених тут контор було «Південне центральне каналізаційне бюро І.Є. Бродського та Ко». Саме цією конторою у 1909 р. був спроектований і побудований перший у місті каналізаційний колектор, який одержав назву «колектор Бродського» і працює до сьогодні.
Клуб Громадських зборів залишив будинок Бродського в 1911 році, хоча його нову будівлю ще не було закінчено, але термін оренди минув, а сторони не досягли угоди щодо короткострокової оренди. А вже 1912 році після перепланування тут розпочав роботу готель «Лондон», першим утримувачем якого був Е. Нейс.
Готель одразу отримав 1-й клас. Вартість номерів коливалася від 1,50 рублів до 12 рублів на день. В ті роки готелі часто називали на честь різноманітних європейських столиць, цим, вочевидь, і була обумовлена така пафосна назва.
При готелі працювала перукарня та ресторан з окремим входом. Для обслуговування клієнтів готель орендував спеціальний автомобіль. У 1914 році готель був заново відремонтований, проте для Е. Нейса це виявилося марним. Восени того ж року «Лондон» закрили як підприємство, яке належить німецькопідданому через Першу світову війну, в якій Росія і Німеччина були ворогами. У цих складних умовах управління готелем змушений був узяти він сам І. Бродський. Ресторан він при цьому все ж таки здав в оренду. Схоже, будучи добрим ділком, Бродський мало розбирався у готельній справі. У 1916 році низка власників готелів та мебльованих кімнат Катеринослава порушили клопотання про переведення «Лондона» у 2-й розряд.
Подальша доля готелю в роки лихоліть залишалася невідомою. Лише у грудні 1919 року, коли місто було зайняте Червоною Армією, готель згадується як резиденція Військово-революційного комітету. Вже з 1922 року будівля повертається до своєї початкової функції — тут знову відкривається готель під новою назвою «Красная» (Червона). Заклад належав готельному тресту, мав лише 78 номерів і не вирізнявся особливим сервісом. Готель діяв до кінця літа 1943 року, але під час осінніх боїв за місто його корпуси були повністю знищені пожежею.
У 1946 році частину будівель передали артілі «Металоуніверсал». Того ж року розпочалося проєктування відновлення готелю «Красная», який планували розширити до 180 номерів. Вартість проєкту оцінювалася у 1 200 000 карбованців, проте до 1948 року було виділено лише 160 000 карбованців. Через відсутність належного фінансування міська влада ухвалила рішення передати будівлі інституту «Укргіпромез». Проєкт реконструкції виконувався майстернею д/ф «Діпрогражданпроект» під керівництвом архітектора М. Шнеєрсона.
Реконструкцію завершили у 1949 році. У ході відновлювальних робіт головний корпус зазнав значних змін: було втрачено частину оригінального оздоблення, надбудовано четвертий поверх і проведено нове планування. Один із корпусів у дворі повністю розібрали. Крім інституту, у будівлі почало працювати кафе «Червоний мак», а також розмістилися правління й майстерні артілі «Битремонт».
Попри успішне завершення реконструкції та вдале архітектурне рішення, архітектор Шнеєрсон отримав догану. У ті роки діяла сувора постанова щодо економії металу в будівництві через його гостру нестачу. Проте, за особистим розпорядженням Марка Борисовича, у будівлі замість дерев’яних балок перекриттів були використані металеві, а дах вкрили металом, а не черепицею, що й стало причиною догани.
У середині 1960-х років, після завершення будівництва нового корпусу «Гіпромезу» на Набережній, будівлі були передані місту. У них розташувалися Райкомунгосп, Райжитловуправління Кіровського району та обласне агентство «Союздрук». Через проблеми з розміщенням університетських підрозділів, до цих приміщень тимчасово перевели кафедру історії Дніпропетровського державного університету.
У 1970-х роках районні служби поступилися місцем міській прокуратурі, яка функціонує у цій будівлі й донині. Кафе «Червоний мак» зазнало перебудови й перетворилося на затишний ресторан під назвою «Театральний». Проте вже у 1990-х роках цей ресторан припинив свою діяльність.
А нещодавно з цією будівлею був пов’язаний невеличкий скандал. Одна з місцевих жительок помітила на будинку табличку з колишньою назвою вулиці (тобто, вул. Леніна). Рішення про перейменування було прийнято ще далекого 2016 року. Але табличка благополучно існувала на будівлі всі ці роки.
