Сьогодні, глядячи на цей будинок, важко уявити, що трохи більше сотні років його ще не існувало, а на цьому місці йшла жвава торгівля. Але це саме так і є — будівля з’явилась на цьому місці вже на початку XX століття. І за час свого існування вона змінила дуже багато організацій, які свого часу займали її приміщення.
Затвердженим у 1792 р. планом міста Катеринослава величезна площа у центрі його низинної частини (у сучасному місті її кордони проходять вулицями: Центральною, Володимира Мономаха, Первозванівською, Троїцькою площею, Михайла Грушевського і В’ячеслава Липинського) призначалася розміщувати щоденної торгівлі промисловими товарами. У повній відповідності до призначення площі тут уже в 1793 році починається будівництво перших торгових рядів.
Першою кам’яною будівлею, побудованою на найбільшому міському базарі, стала церква Святої Трійці, розпочата в 1837 і закінчена в 1855 році. Будівництво цегляних торгових рядів починається лише на початку 1860-х років. Будувалися вони довго, мляво, без особливих бажань і так і залишилися незакінченими. Проте вже 1872 року виконується новий проект Троїцького базару, яким передбачалося будівництво 200 кам’яних та дерев’яних лавок, спеціальних місць для привезення та товкучки. Надалі кількість лавок, збудованих на базарі, збільшувалася буквально щороку.
Серед інших споруд ринку в 1885 році був створений і невеликий «зелений ряд» на три лавки, що отримали № 68/214, 69/215, 70/216. Ряд, збудований у комплексі з міським зливовим колектором під Первозванівською вулицею, спочатку виявився проблемним. Вже 1888 року власник однієї з крамниць купець К. А. Стріляний скаржився міській владі, що дно колектора через високий тиск води постійно руйнується, а «від вулиці під мостом вода все промиває і підрізує фундамент його лавки і самій лавці загрожує обвал». Вказуючи на те, що і канава, і колектор, і земля під лавкою належать місту, Стріляний просив владу вжити необхідних заходів. Заходи, зважаючи на все, були вжиті. «Зелений ряд» благополучно простояв до 1912 року.
Можливо, він простояв би й довше, але купець Євсей Давидович Сухотинський, який зумів об’єднати всі три лавки у своїх руках, прийняв рішення про будівництво абсолютно нової будівлі. У 1912-1913 роках замість «зеленого ряду» будується триповерховий корпус з п’ятьма торговими приміщеннями у підвалі та першому поверсі та офісними приміщеннями на другому та третьому поверхах. Частину будівлі Сухотинський використав для розміщення своєї технічної млиново-будівельної контори. Крім неї, тут вистачало місця ще й відділення страхового товариства Нью-Йорк, фабричному складу А.О. Оскара Вільденбурга, вугільному складу Я. Батьківщина та бр. Чечик та кільком магазинам.
У жовтні 1918 року у приміщеннях першого поверху розпочало роботу відділення Московського народного банку, відкрите «явочним порядком» без згоди місцевої влади та дирекції Українбанку. Завдяки значним вливанням з радянської Росії ця кредитна установа швидко стала одним із найвпливовіших у губернії та, за свідченням його директора Є.І. Наконечного, «майже припинило всі операції Українбанку та значно підірвало операції приватних банків». У період НЕПу будинок залишався однією з центрів ділового життя міста, т.к. саме в ньому працювало єдине відтворене за дореволюційним зразком Катеринославське (Дніпропетровське) товариство взаємного кредиту.
З кінця 1920-х років будинок використовується виключно як адміністративний. Надовго тут розмістилися лише дві установи: «Дніпропортобуд» та «Союззаготпушніна». Контора «Строймат», Транстехконтора, Укрутильсбор, обласна стрілецько-мисливська комісія, райконтора Дніпроенерго, Центроснаб, Союзпостачвод працювали тут не довше ніж рік-два.
Окупаційна влада також не оминула будівлю своєю увагою. З 1 листопада 1941 р. тут розпочав роботу Дніпропетровський територіальний банк (правонаступник колишнього Держбанку СРСР), який наприкінці листопада, після об’єднання з Міською касою, був перейменований на «Господарський банк». За іронією долі, його директором був той самий Є. І. Наконечний, який 1918 року керував Московським народним банком.
Бої 1943 року будівлі майже не торкнулися. Вже на початку 1944 року на вулиці Короленка, 1 знаходиться така впливова організація, як «Главзаготпостач», а на кінець 1940-х років будівлю ділять «Дніпронафтоторг» та Обласне управління ощадкас. У 1950-1951 роках, при відновленні будинку по Проспекту, 65 колишній будинок Сухотинського був приєднаний до нього, хоч і зберіг стару адресу і навіть особливо не перебудовувався.
Проте дуже сильно змінилося його оточення. Троїцький ринок з його проїздами та торговими рядами було знищено у 1950-х роках. Його місце зайняв комплекс адмінбудівель нової площі ім. Леніна, а трохи пізніше вулицею Короленка виросла гігантська будівля Будинку побуту. Сьогодні відремонтована будівля є одним із останніх залишків колишнього торговельного серця міста Катеринослава.
