Катеринославська суконна фабрика — одне з найстаріших підприємств міста, яке пам’ятає часи заснування Катеринослава як такого. За час свого існування її стіни стали свідком багатьох історичних подій, що трапились в нашому місті. А у наші дні з нею сталося диво — на відміну від купи інших підприємств, що були зачинені та знесені, фабрика вціліла та пройшла реконструкцію.
Згідно наказів Потьомкіна, в Катеринославі почали з’являтись різноманітні підприємства. Одним з них і був суконний завод, який мав би виробляти різноманітні мундири для армії, та інший одяг. Автором проекту за одними даними був архітектор Волков, за іншими — Стасов. Точних даний на цей рахунок наразі немає.
На той час фабрика розташовувалась на околиці міста. Поряд почали селити кріпосних, яких звозили з різноманітних володінь Потьомкіна, навіть з Литви. Деякі з них зовсім не розуміли, що вони повинні будуть робити і що виробляти, вони навіть російської мови не розуміли. Але це у ті часи нікого не хвилювало.
На фабриці повинно було працювати більше 2,5 тисяч людей. Але добудувати фабрику встигли тільки після смерті Потомкіна, тому завод відійшов до казни. Усі робітники стали «державними», але це для людей мало що змінило, вони як були безправними, так і залишилися.
Чисельність робітників на фабриці в ранній період майже дорівнює населенню Катеринослава! У 1800 року у місті жило 2634 людини. На шовково-панчішній фабриці, переведеній в Катеринослав із Купавни, (невдовзі влилася до складу мануфактури), працювали також приписні селяни (138 чоловіків та 133 жінки). У 1809 р. на катеринославській мануфактурі працювали 768 осіб: з них 130 «майстерних людей» та 638 «селян-землеробів».
Умови праці на підприємстві були вкрай складними. Робочий день тривав щонайменше 15 годин. Працівники проживали в будинках, пристосованих для проживання лише влітку, зарплату отримували невчасно.
Приписні селяни, які жили разом із сім’ями в Сурській слободі (нині село Сурсько-Литовське), за 15 верст від підприємства, виконували деякі операції по сукноробству, а також підсобні роботи. У самій слободі було збудовано два прядильні корпуси. Обсяг робіт розподілявся на сім’ю, а далі на розсуд її членів. Рекрутський обов’язок для приписних селян замінювався 25-річною роботою на мануфактурі.
Працювала суконна фабрика недовго, вже до 1837 року її було вирішено зачинити. Свого часу її продукція потрапляла навіть до імператорського двору, але вони пройшли дуже швидко.
У гарні часи тут було ррзміщено новітнє та якісне на той час обладнання, завезене з Великобританії та інших західноєвропейських країн. Відзначалося, що за якістю та характеристиками місцеве сукно зовсім не відрізнялось від найкращих британських зразків.
Справа у тому, що фінансові справи на фабриці пішли «не дуже». Нею керували люди, які не дуже розумілись в ефективності виробництва. Адміністративний апарат був надто роздутим, багато посад були просто непотрібними. Та і головний керівник, якого призначили у 1834 році (генерал Назімов) почав ставитись до працівників як до своїх кріпосних.
Саме тому якість сукна стала не задовольняючою потреби основних замовників. На фабрику надіслали ревізію, яка виявила неефективність роботи підприємства, а також проблеми з рентабельністю. Рекомендовано було припинити її роботу, що і було зроблено.
Після закриття фабрики її будівлі деякий час пустували, лише мала частина використовувалась у якості складів. Більша частина обладнання та устаткування була просто розграбована та розкрадена.
Лише у 1880х роках на покинуті будівлі знов звернули увагу. Справа в тому, що у ті часи якраз будували залізницю, і потрібні були великі приміщення. Тому частину колишніх приміщень фабрики використали для управління залізницею, а також для зберігання продовольчих товарів.
У радянські роки тут розміщувався хлібозавод №1. Він працював до початку 1990-х років, потім був ліквідований. Будівля знов стояла порожньою, на початку 2000-х перейшла у приватні руки. Але і у подальшому не використовувалася, і поступово руйнувалася. До нашого часу дойшов лише один з корпусів фабрики (колись їх нараховувалося три, всі вони розміщувались вздвовж сучасного проспекту Яворницького).
Існували плани по її реновації чи модернізації, але довго до цього справа не доходила. Один за одним презентувалися різноманітні проекти, але залишались вони здебільшого на папері.
Лише у 2019 році новий інвестор знов почав вести розмови про реконструкцію будівлі. Спочатку до цього поставились несерйозно, але справи не забарилися за словами. Вже у 2021 році усі роботи на фабриці було остаточно завершено. За планом, вона буде поєднана із сучасним торговим центром, який почали будувати у 2021 році.
Війна трохи пригальмувала розвиток проекту, але можна сподіватись що після її завершення роботи буде завершено і Дніпро отримає не тільки новий торгівельно-розважальний центр, а і цікавий квартал, який буде цінним як і своєю сучасністю, так і збереженням історичного минулого.
