Цей ринок і весь район мають дві назви. Для всіх «корінних» мешканців – «Лагерний». Район у просторіччя – «Лагерка». Офіційно – «Нагірний» і в просторіччі позначилася друга назва району «Нагорка». Часто можна почути: звідки така дивна назва. Епоха Сталіна та горезвісний «архіпелаг ГУЛАГ» не мають до цього жодного стосунку. Просто наприкінці XIX століття тут квартирували військові частини, а поряд розташовувалися дачні будиночки та зелені ділянки катеринославців.
34-а піша артилерійська бригада ставала біваком спочатку на території нинішніх кварталів нових приватних будівель (близько Лагерної вулиці та казармових провулків 4-го і 6-го (район просп. Гагаріна вище вул. Феодосійської), а останні роки вона розташовується табором між табором 34-ї піхотної дивізії та Жандармською балкою, на південний захід від нових казарм Феодосійського полку [район вулиць Погребняка, Сірко, Телевізійна – М.К.]. артилерійської бригади: весь простір окопано канавою і на ньому здійснено посадку молодих дерев, тільки їх посадили дуже близько, кроків на 5-6 одне від одного». та Феодосійській.
У 1909 р. наприкінці Лагерної вулиці закипіло нове велике будівництво. З’явився масив казарм Феодосійського полку – червоні цегляні будівлі в три поверхи, поставлені вздовж лінії вулиці. Автором проекту цього комплексу був Дмитро Скоробогатов – відомий катеринославський архітектор кінця XIX – початку XX ст. Його будівлі добре знайомі сучасному дніпропетровцю — колишні Міська Дума, третя жіноча гімназія та інші. Роботи зі зведення Феодосійських казарм завершилися в 1912 році.
У пізню радянську епоху (з 1978 р.) будівлі казарм займало Дніпропетровське артилерійське зенітно-ракетне училище. До середини вісімдесятих років вище за старі казарми піднявся новий оригінальної архітектури навчальний комплекс артучилища. Червоні будівлі-моноліти та палац культури – у вигляді величезного старт-майданчика для ракети. Багато городян пам’ятають і своєрідний символ – ракету, що стояла біля входу до артучилища.
У середині дев’яностих училище закрили, у його корпусах розмістилася Юридична академія МВС України. Ракету прибрали з проспекту та поставили у внутрішньому дворі. А палац культури перепрофілювали на «Національний центр аерокосмічної освіти молоді України». Сюди часто навідуються вітчизняні та зарубіжні екскурсанти, щоби познайомитися з історією становлення ракетно-космічної столиці України. У цьому ж будинку деякий час працював кіноцентр «Оріон».
Давно вже район «Нагірки» (у просторіччі) є «майже центром» міста, але назви вулиць нагадують про ті далекі часи, коли на тодішній східній околиці була густа мережа військових закладів. Спочатку з’явився Севастопольський цвинтар. Коли з 1880-х років. почала забудовуватись ця частина «гори», нові вулиці отримали назви Севастопольська, Сімферопольська, Казарменна. Останні дві – за розташованими тут же казармами Сімферопольського полку. Було навіть дві Бригадні вулиці – довжиною всього в один квартал кожна. Наразі залишилася лише одна – між вулицями Чернишевського та Чекмарьова (половину її займає середня школа № 10). Другу Бригадну потім називали Бригадний проїзд, донедавна він налічував кілька будинків, а тепер, здається, ці будинки числяться вже за вулицею Героїв Крут.
Цікаво, що військовий колорит тут органічно поєднувався з південним відтінком. Сімферопольська, Севастопольська – за назвою полків. вулиця Феодосії – теж за назвою полку. Трохи згодом початкова основа назви стала забувати. Щойно не називали цю вулицю за минулі півстоліття. «Федосіївська», «Феодосіївська» – у багатьох довідниках та картах, на більшості покажчиків будинків. І тільки зараз первинний топонім «Феодосійська» знову входить у вжиток. А вказівники на різних будинках цієї вулиці, як і раніше, з різними варіантами назви…
Була у цьому районі і вулиця Полігонна. Слово полігон зараз асоціюється з технотронною цивілізацією, з випробуваннями нових видів зброї – ядерної, атомної. Тут же на початку ХХ століття «лише» проводили вчення солдати місцевого гарнізону. Але назва вулиці прижилася. 1980 року вулицю перейменували на честь померлого партійного діяча П.С. Погребняка. У цей час тут забудовувався досить великий мікрорайон – п’ять дев’ятиповерхових будинків, готель «Гвардійський» і лікарня УВС. Нова назва швидко увійшла у вжиток. Але часто городяни, особливо з інших районів, часто запитували, як пройти на вулицю Полігонну? А відносно нещодавно в рамках декомунізації вулиці повернули її колишню назву.
Табірний, він же Нагірний ринок – головний вузол району. Тут перетинаються дві жваві магістралі – проспект Гагаріна та вулиця Чернишевського. Тільки біля ринку можна звернути з проспекту Гагаріна у бік центру, оскільки до цього від самої Підстанції паралельно проспекту проходить балка Червоноповстанська (без мостів). Ринок — залишок колись широкого торгового вузла — він займає південно-східний кут колишньої Ярмаркової площі. Тут у другій половині ХІХ століття кипіла ярмаркова торгівля.
За радянських часів торговий вузол потіснила інтенсивна забудова, і він зберігся у кварталі між проспектом Гагаріна та вулицею Чернишевського. У 1950-х роках. територію ринку оточили огорожею у стилі «сталінський «ампір» (вона частково збереглася).
У 1964 р. збудували двоповерховий головний корпус ринку. За радянських часів цей ринок напівжартома називали «професорським» – за соціальним складом покупців. У дев’яності роки майданчик перед ринком швидко обріс кіосками. Зросла нова будівля супермаркету. Пізніше кіоски прибрали, а будівлю реконструювали.
У п’ятдесятих роках для перших телетрансляцій використовували вежу гірничого інституту на Соборній площі. Комплекс Дніпропетровського телерадіоцентру в районі Телевізійної вулиці збудували наприкінці 1950 – 1960-х років. Телевізійна вежа – найвища споруда міста (близько 180 м). Біля телецентру на проспекті Гагаріна – також вузівські гуртожитки. У 1956 – 1958 рр. з’явилася імпозантна будівля технікуму електрифікації сільського господарства.
Студенти розташованих поруч ВНЗ називають це місце – «п’ятачок». Це своєрідний вузол транспортних потоків та межа масивів забудови старого Катеринослава та радянського Дніпропетровська. Якщо йти по проспекту Гагаріна від Соборної площі, то до цього місця забудова досить щільна, багатоповерхові будинки, вивіски кафе, ательє та бутіків.
Далі від «п’ятачка» на південний захід – квартали приватних будинків, великі зелені масиви міст ДІІТу та ДНУ. Особливо помітна різниця ввечері – одразу за глухим кутом першого трамвая присутність сучасного міста якось пригасає. А потім місто знову активно поводиться щільними і досить непогано освітленими кварталами від вулиці Казакова до Підстанції. Такий своєрідний «культурно-символічний розрив».
