Наша земля багата на зодчих, архітекторів та містобудівників. Достойним представником нашого регіону в цій галузі був і Юрій Білоконь. Він займався проектуванням не лише окремих будівель чи певних комплексів, а і цілих міст.
Народився 20 лютого 1950 року у тодішньому Дніпропетровську. У 1972 р. закінчив архітектурний факультет Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. По закінченні вишу розпочав свою кар’єру у інституті «Київпроект», де пропрацював 14 років на посадах архітектора, головного архітектора проектів, керівника архітектурно-планувальної майстерні. Протягом цього часу він спроектував ряд громадських споруд у Києві, зокрема спортивний комплекс педагогічного інституту та театр ляльок.
У 1986 р. Ю. М. Білоконь перейшов працювати до Українського державного інституту проектування міст «Діпромісто» на посаду головного архітектора. Тут робота була більш масштабна і стосувалась проектування цілих міст. Зокрема, у той час інститут вирішував завдання створення Зведеної схеми районного планування Української РСР. У комплексній схемі було дано всебічний аналіз територіальних ресурсів та стану навколишнього середовища в розрізі економічних районів та областей, а також аналіз системи розселення, соціальної, інженерної та транспортної інфраструктури.
У 1993 р. зібранням колективу інституту був обраний його директором і очолював заклад подальші 16 років. Діяльність Юрія Миколайовича в інституті була широкою та багатогранною, — як талановитий архітектор, який однаково добре розумів проблеми і планувального, і об’ємного проектування, він зробив багато для вдосконалення та розвитку діяльності інституту.
Під його керівництвом виконувалися такі значущі для України роботи, як «Генеральна схема планування території України», схеми планування Автономної Республіки Крим та низки областей, «Проект планування приміської зони м. Києва», «Концепція територіального розвитку м. Вінниця», генеральні плани Харкова, Дніпропетровська, Великої Ялти, Євпаторії, Маріуполя, Ужгорода, Херсону та багатьох інших міст, «Генеральний план Національного комплексу «Експоцентр України», реконструкція Одеського оперного театру, спорудження комплексу Посольства Республіки Білорусь в Україні тощо.
Ю. М. Білоконь став одним з ініціаторів містобудівного проектування транскордонних регіонів та розробником його методологічних основ. Під його керівництвом колективом інституту Діпромісто» розроблялися спільні проекти містобудівного розвитку транскордонних регіонів Україна — Словаччина, Україна — Польща, Україна — Білорусь. Закладені Юрієм Миколайовичем методологічні засади транскордонних проектів, зокрема ідея про біполярні зв’язки, були надалі застосовані та розвинені в співпраці з польськими, словацькими, угорськими та румунськими
колегами у сфері планування територіального розвитку.
Значну увагу Ю. М. Білоконь надавав розвитку науки в інституті. Завдяки його зусиллям у 2001 р. інституту «Діпромісто», який ще з 1930-х рр. де-факто був провідною у сфері планування території та архітектури науковою установою в Україні, було офіційно надано статус науково-дослідного. З ініціативи Юрія Миколайовича у 2000 р. було засновано фахове видання, атестоване ВАК України за спеціальністю «Архітектура», — «Досвід та перспективи розвитку міст України», яке продовжує регулярно випускатися інститутом «Діпромісто».
Є автором понад 35 друкованих праць, серед яких такі монографії: «Регіональне планування. Теорія і практика», «Управління розвитком територій (планувальні аспекти)», «Функція та структура форми в регіональному плануванні», «Транскордонні території України (проблеми розвитку)», а також серії навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України для спеціальності «Містобудування» : «Регіональне планування. Сутність та значення», «Проблеми містобудівного розвитку територій», «Типологія містобудівних об’єктів». У 2010 р., як подяка за 16 років талановитого керівництва та як пам’ять про пасіонарну роль особистості Юрія Миколайовича у розвитку інституту, колектив ініціював присвоєння «Діпромісту» ім’я Ю. М. Білоконя, що було затверджено Розпорядженням Кабінету Міністрів України.
