Цей будинок по вулиці Старокозацькій, 15 вже давно і міцно увійшов до візитних карток старого міста. Без фото його фасадів не обійшовся жоден фотоальбом, випущений за останні кілька десятків років.
Якщо говорити про домоволодіння в цілому, то воно було утворено в середині 1790-х років. Відповідно до плану міста, затвердженого 23 лютого 1792 року, воно зберігало проектні розміри (15 с. х 33 с., або 31,95 м. х 70,9 м.) аж до 1980-х років. Тільки майже через півстоліття після заснування домоволодіння отримало свою першу відому адресу: 3-я поліцейська частина Катеринослава, №106.
У цей час домоволодіння, схоже, вже належало колезькому асесору Йосипу Миколайовичу Адамовичу. Принаймні саме І.М. Адамович 11 червня 1856 р. продав його протоієрею Григорію Іоновичу Стадницькому. При Стадницькому тут збудували новий великий дерев’яний будинок на 10 кімнат, т.к. сім’я у священика була немаленькою навіть на ті часи, а за нинішніми, так і зовсім величезною.
Схоже, що сім’я була не тільки великою, але ще й міцною. Принаймні, після смерті батька 1882 р. Стадницькі ще довго разом володіли домом. Тільки 1895 року вони вирішили продати його.
Цього року власниками будинку значилися вдова Ганна Федорівна, статський радник Володимир Григорович, титулярний радник Петро Григорович, студент медицини університету Св. Володимира Микола Григорович, чиновник Київського губернського правління Федір Григорович, доктор медицини Василь Григорович Стадницький, дружина штаб-капітана дружина спадкового дворянина Катерина Григорівна Фон-Гофман та дружина священика Євгенія Григорівна Усова. Покупцем будинку виступив катеринославський 2-й гільдії купець Василь Григорович Заморуєв.
Продаж будинку вартістю 17 250 рублів було оформлено 20 липня 1895 року. Хоча В.Г. Заморуєв придбав ділянку явно з метою будівництва нового прибуткового будинку, але реконструкцію він серйозно затягнув. Можливо, затримка пов’язана з тим, що в цей час він займався розширенням сімейної справи — торгівлі взуттям.
А можливо, були інші причини, про які сьогодні нічого невідомо. Як би там не було, але будівництво нового корпусу було розпочато вже наступного ХХ століття. Новий кам’яний у три поверхи з підвалом будинок, розрахований на шість п’ятикімнатних квартир з усіма зручностями, закінчили в 1902 році. Автор проекту будинку і досі залишається невідомим.
А ось авторство ліпного оздоблення головного фасаду вдалося встановити. Пишний декор, який зробив будинок однією з найвідоміших будівель міста, було виконано скульптурною майстернею «Н.А. Фомічев та С.Е. Редлер». Після будівництва нового корпусу вартість домоволодіння піднялася до 55368 руб., А його прибутковість досягла 5960 руб.
У будинку ніколи не орендували приміщення установи, хоча його мешканці нерідко поєднували свої квартири та свій бізнес. Саме в такий спосіб тут з’явилося представництво чайної торгівлі «Висоцький та Ко», агенції «Провідник», агентурна контора С.Л. Браславського.
Влітку 1914 р., після смерті В.Г. Заморуєва, управління його майном перейшло до опікунів дітей: вдови Олександри Олександрівни Заморуєвої, купця Миколи Олександровича Толстикова, купця Олександра Васильовича Заморуєва та присяжного повіреного Артемія Івановича Костюченка. Катеринославський окружний суд своїм рішенням від 20 січня 1915 р. затвердив права спадкоємців у таких частинах: вдова Олександра Олександрівна отримала 1/7 частину майна, а діти — Олександр, Володимир, Сергій, Микола та Віра отримали по 6/35 частин кожен.
Принаймні один із дореволюційних мешканців, доктор Альберт Якимович Говсеєв, жив у будинку і після революції. У щоденниках А.Ф. Стародубова збереглося кілька згадок про візити до нього. Так, від 23 серпня 1919 р., коли батько возив його на обстеження, залишився запис:
«Я з трепетом увійшов до великого червоного триповерхового будинку. Говсеєв жив на другому поверсі. Спочатку нас провели до приймальні. Потім ми ввійшли до кабінету лікаря. Зовнішність лікаря була така: маленькі очі, біле волосся. Він запитав тата про моє прізвище, ім’я та по батькові, потім сказав, що я не знаю якогось вірша. Я на гріх забув усі вірші…
Потім він послухав мої груди. Після цього лікар і тато стали про щось радитись, а мене видалили в приймальню. Після цього ми вийшли надвір. Я дуже зрадів, що ми вийшли з цього червоного будинку і думав, що я ніколи не ввійду до цього будинку… але доля судила інакше… Увечері я дізнався, що займатимуся у дочки Говсеєва». Перший урок відбувся вже 29 серпня. Молода вчителька Анатолію сподобалася, самі заняття полягали у читанні вголос за спеціальною методикою, що розробляє подих. А. Я. Говсеєв помер 13 квітня 1920 р., проте заняття тривали і після цього.
В принципі, ХХ століття будинок прожив досить спокійно. Найбільшим потрясінням у його історії став перший капітальний ремонт, проведений у 1980-х роках. Під час ремонту було повністю знищено оздоблення квартир, але, принаймні, було збережено та відреставровано застарілий фасад, заново зроблено парадні двері. До речі, для тодішнього Дніпропетровська це був перший приклад грамотного ремонту та реставрації житлового будинку, проведеного без надбудови та ліквідації «архітектурних надмірностей».