У часи існування СРСР дуже часто архітектурні історичні пам’ятки зносили. На це було багато причин, часом – раціональних, часом – не дуже. Наприклад, до раціональних можна віднести дуже поганий стан будівлі внаслідок плину часу або сторонніх факторів. Але здебільшого старовинні будівлі зносили бо вони заважали черговому «шедевру» часів соцреалізму, або навіть були ідеологічно чужими радянській ідеології.
Ми не будемо розглядати в одному тексті усі подібні випадки, бо їх було занадто багато. Навпаки, звернемо увагу на той, який закінчився позитивним результатом як для міста, так і для замовника робіт. Мова піде про корпус державного медичного університету.
Славетна історія цього закладу нараховує більше сотні років. Почалася його історія з Катеринославських вищих жіночих курсів, а пізніше учбовий заклад отримав самостійний статус медичної академії.
Наприкінці 1970-х стало зрозуміло, що потрібно розширювати матеріально-технічну базу інституту. Це потребувало, зокрема, і будівництва нового навчального корпусу. Але це питання мало не тільки матеріальну та технічну сторони, а ще і естетичну.
У місці, де передбачалося розмістити нову будівлю, вже існувало декілька історичних побудов. Найпростішим варіантом було б їх просто знести, і саме цей варіант спочатку і розглядався. Зносу, зокрема, підлягала будівля, яку у минулому займала Катеринославська класична чоловіча гімназія, споруджена у 1861 році.
За першопочатковим планом передбачалося, що будівлю колишньої гімназії треба було знести. На його місці, поряд з студентським гуртожитком а також інститутською їдальнею повинен був розміститись новий корпус. Він був передбачений для майбутнього розміщення в ньому санітарно-гігієнічного факультету.
Але ця ідея не дуже сподобалась колективу проектантів. Вони хотіли зберегти архітектурне обличчя старого міста, і гармонічно поєднати його з тогочасною архітектурою. Саме тому запланований спочатку великий 20-поверховий навчальний корпус вирішено було не будувати, оскільки він би порушив історичну складову району. Хоча, з естетичної точки зору, така будівля могла б стати частиною своєрідної «корони», що вінчала головний пагорб міста.
Але проектанти мали власне бачення. Вони хотіли і виконати своє завдання, і врятувати старовинну будівлю. Для цього було запропоновано використати комактну компоновку нового корпусу, і водночас поєднати його зі старим за допомогою спеціального переходу.
Щоб обгрунтувати свій проект, автори навели декілька аргументів. По-перше, обмежене місце для будівництва сприяло найбільш ефективному використанню його площі, тобто будівля виходила не тільки гармонійною, але і ефективною. По-друге, якщо б стару будівлю знесли, то медінститут міг залишитися без своєї учбово-лабораторної бази на увесь період будівництва.
Але, можливо, цього б забракло для аргументації, бо спочатку «верхи» були налаштовані реалізовувати попередній план. Вони сумнівалися, що вдастся ефективно побудувати корпус так, щоб він виконував усі свої функції. І тоді було використано «залізобетонний» за тими часами аргумент. Свого часу у цій класичній гімназії навчався Вінокуров, який був учнем та прибічником самого Леніна, і водночас одним із засновників московської організації РСДРП. Таким чином, будівля отримала вже не просто архітектурний, а і «партійний» статус. Врешті-решт, вирішили її не чіпати і дати архітекторам робити свою роботу згідно їх переконань.
Проектанти склали новий план будівлі. Вона складалася з двох компактних об’ємів, що поєднувалися внутрішнім подвір’ям. Це дозволяло ефективно розподілити внутрішні приміщення. Всередині розміщувались 11 кафедр з аудиторіями, кабінетами та лабораторіями.
Як було описано в анотації до проекту, «будівля не тільки не порушила композицію площі, що склалася, але і вклала в неї сучасний життєстверджуючий акцент». З приводу останнього, звісно, можна сперечатись з висоти сьогоднішнього часу, але тоді, можливо так воно і виглядало.
На фасаді будівлі було вирішено використати ефект контрасту, тобто скляні поверхні першого поверху контрастували з глухою стіною другого поверху. У інтер’єрі вестибюля використали мінімалістичний декор у вигляді тематичних вітражів та горельєфів. На горельєфах зображені шість видатних діячів медицини, а в ніші торцевої стіни розміщена фігура Гіппократа.
Подумали і про комфорт студентів, викладачів та співробітників інституту – в будівлі одразу планувалося встановлення кондиціонерів. Звісно, у ті часи вони були не надто ефективними та доволі шумними, але це було доволі прогресивно.
Завдяки економному плануванню, вдалося досягти і кращих економічних показників. Будували новий корпус разом як співробітники Дніпроміськбуду, так і будотряди зі студентів медінституту. У 1984 році автори проекту отримали першу премію на республіканському конкурсі побудованих об’єктів. Вийшов він і на «всесоюзний» рівень, експонувався в Москві на 4-му смотрі кращих витворів архітектури.
Вона залишилась нетронутою, на своєму місці. Її і по сьогодні використовує медичний університет, тут розміщено навчальний стоматологічний центр. Час показав, що рішення, прийняте архітекторами та проектантами майже 40 років тому, було правильним. Збережена історична забудівля цього району, і дніпряни та гості міста можуть побачити один з найстаріших учбових закладів Дніпра.
