Спір вівся за спадок померлої дружини Лалоша – Марфи. Дві сторони конфлікту – її син від першого шлюбу Олександр Остроградський і від другого – Микола Лалош. Інтереси останнього, неповнолітнього, представляв батько. Тож, навіть дворянським родам кінця XVIII століття майнові питання були аж ніяк не чужі.
Костянтин Миколайович Лалош – походив із сербських переселенців, які на початку 50-х рр. ХVІІІ ст. прибули в Україну і увійшли до складу Новосербського корпусу і військових частин Слов’яносербії. Як зрозуміло з дати народження (1733 рік), Лалош прибув у молодому віці. Достовірні відомості належать до часів російсько-турецької війни 1768−1774 років (у якій він брав участь) і дещо пізнішого часу.
Зокрема К. Лалоша у чині капітана згадує у своїх спогадах фельдмаршал О. О. Прозоровський, який був одним із керівників не надто вдалої військової операції біля Хотина у 1769 році. Там перебували сербські гусарські полки – Чорний і Жовтий під командуванням майора Л. Серезлія і підполковника І. Хорвата. З коротких згадувань О. Прозоровського зрозуміло, що саме Лалош займався розвідкою, про що свідчать постійні посилання фельдмаршала стосовно отримання якоїсь інформації.
На початку 1770-х рр. К. Лалош вже в інших військових частинах – Харківському гусарському, Ахтирському, Бахмутському полках, які були також задіяні в операціях російсько-турецької війни. У чині бригадира з 1784 р. по 1787 р. був предводителем Катеринославського дворянства. В цьому статусі Костянтин Миколайович згадувався в «Адресах-календарях» 1785–1787 рр. Як відомо, в часи Катерини ІІ у подібному виданні публікувалися прізвища людей, які посідали штатні посади в імперії.
У 1780 р. у віці 47 років він одружився на вдові Андрія Федоровича Остроградського – Марфі Іванівні. У 1780 р. у віці 47 років він одружився на вдові Андрія Федоровича Остроградського – Марфі Іванівні.
Остроградські мали досить великі земельні володіння у регіоні, зокрема спадкові володіння у селі Мануйлівці Градізького повіту. Очевидно, що саме Мануйлівку (чи її частину) Андрій Федорович Остроградський отримав як спадок для своєї сім’ї (це село ще також згадаємо). За даними дослідників, у 1774 р. Марфа Піковець поступилася своїм селом Іванівкою з хутором чоловікові. Проте, як свідчать документи, після його смерті обидва села перебували у її власності. Коли Марфа Іванівна вийшла заміж за К. Лалоша, то вже у 1781 році народила сина Миколу.
Втім, шлюб виявився недовгим, оскільки 1788 р. Марфа Іванівна померла. Як часто буває у таких випадках, виник конфлікт через спадок. Про його суть свідчать документи однієї зі справ Катеринославського совісного суду.
За заповітом Марфа Іванівна нібито передала все своє майно у спадок старшому синові Олександрові Остроградському 1774 року народження (тобто на момент смерті матері йому було 12 років). Відповідно, К. М. Лалош на правах батька і опікуна малолітнього Миколи Лалоша розпочав судовий процес по захисту майнових прав сина.
У своєму зверненні до суду він виклав суть справи зі своєї точки зору і навіть поставив під сумнів сам заповіт. Ситуацію описував так. Дружина володіла двома селами: одне Іванівка «родовое по отцу» в Хорольському повіті, а друге – Мануйлівка Градізького повіту – «пожалуване» . В обох селах чудові панські будинки, винокурні, млини, «скотские заводы». Ще у 1782 р. Мануйлівку мали відібрати в казну і Лалош особисто їздив до Петербурга клопотати аби село закріпити у вічне володіння дружини. На це витрачено цілий рік часу і 8 652 рублі власних його грошей.
І от коли після смерті дружини він дізнався, що згідно із заповітом вся її власність переходить сину від першого шлюбу – Олександру Остроградському, а їх спільному, Миколі, – нічого, то засумнівався у можливості саме такої волі дружини. Адже у заповіті також фіксувалося, що навіть у випадку смерті Олександра – все майно має перейти Остроградським, а наявні гроші слід роздати бідним, а Миколці знов нічого. При цьому, нагадував Лалош, є ще три дочки від першого шлюбу, які видані заміж «надлежащим образом и со избытком от нее (дружини) вывенены». Побіжно зазначаючи, що дочки в майнових правах не ображені, та все ж і вони не згадувалися у заповіті, а син Микола, якому на момент смерті матері виповнилося 7 років – «будто его никогда и не было».
Просив суд повернути його витрати, а також поділити Олександра і Миколу порівну материнським майном. Для цього вважав слід призначити опікунів над майном і все описати, бо поки йде судова тяганина, Олександр ним користується і не дбає про збереження.
Остроградський почував себе досить впевнено, і поступатись своїм не мав жодного бажання. Тому досить часто ігнорував судові засідання, водночас повідомляючи суд що не може їх відвідати. Втім, одного разу він таки приїхав, але тоді не було Лалоша. Тоді молодик вирішив швидко припинити суд, хоча за тодішніми правилами цілком можливо було почекати.
Відомо, що ще не один рік Лалош судився з Остроградським. Так, за 1798, 1799 роки у звітах про невирішені справи тепер вже Кременчуцького повітового суду є записи про дві справи «Лалош – Остроградський». Знову Лалош вимагав повернення 7 693 рублів 67 коп. з майна померлої дружини, згадувалися його клопотання про Мануйлівку (на що витратив 300 рублів). Факти свідчать, що, швидше за все, Костянтин Лалош так нічого і не домігся. У ХІХ ст. спірні володіння перебували у руках родини Остроградських, хоча на середину ХІХ ст. частину села Мануйлівки ними вже було продано.
Лалош же продовжував володіти своїми територіями у Новомосковському повіті, а також на Полтавщині. Що цікаво, Микола Лалош, який був у батька єдиним сином, сам мав аж 11 дітей. У подальшому рід Лалошів продовжувався, але традиційними для хлопчиків були лише два імені – Костянтин та Микола.
На той час судові справи – звична частина життя тодішнього дворянства, адже на державному рівні тілько-но закріплювалися майнові права цієї соціальної верстви, що мала би стати опорою центральної влади. Паралельно держава проводила межування і взяття на облік вільних земель. Тому всі судові установи були переповнені земельними, спадковими справами.
