Вирішення питань надання загальної та підготовки молоді до отримання вищої освіти у ХІХ століття як і сьогодні було покладено на педагогічні колективи гімназій. Однак, окрім цього, вчитель гімназії мав виховувати громадян, які були віддані цареві та Батьківщині, сприяти їх соціалізації у суспільстві. Який статус вчитель отримував за це?
Діяльність класичних гімназій регламентувалась Уставом гімназій та прогімназій Міністерства народної освіти (1871 року) та Положенням про жіночі гімназії та прогімназії Міністерства народної освіти (1870 року). До керівництва чоловічого навчального закладу відносилися директор та інспектор. Відповідно до § 40 Уставу на ці посади обиралися особи з вищою освітою попечителем навчального округа та затверджувалися на посадах: перший – міністром народної освіти, другий – попечителем навчального округу. Керівництво жіночою гімназією здійснювалося начальницею, яка обиралась піклувальною радою навчального закладу та затверджувалась попечителем навчального округу.
Керівники та вчителі гімназій і прогімназій знаходилися на державній службі, а отже за своїм статусом відносились до державних службовців із всіма зазначеними у тогочасному законодавстві привілеями. Питання призначення на посади, возведення в чини, загальних прав та обов’язків, а також звільнення педагогічних працівників середніх навчальних закладів регулювалися Уставом про службу.
На посади вчителів чоловічих гімназій та прогімназій призначалися особи, які мали атестати чи дипломи здебільшого університетів або учительських інститутів (наприклад: історико-філологічних). Студенти учительських інститутів, які відносилися до Міністерства народної освіти, при вступ давали розписку, що після закінчення навчання відслужать в закладах Міністерства народної освіти не менше 6 років (статті 64, 85 Уставу про службу). Також, на посади вчителів чоловічих гімназій та прогімназій могли бути призначені і особи, які не закінчили навчальний курс університету, але успішно пройшли іспити для отримання атестату або диплому про вищу освіту.
На посади вчителів російської мови та математики жіночих прогімназій і гімназій приймалися виключно особи, які мали вищу освіту, а на інші – могли бути прийняті особи, які закінчили гімназії та мали звання домашніх вчительок, Інститут шляхетних панянок тощо. На посадах класних наглядачок були виключно жінки, які закінчили лише гімназію.
Призначення на посаду вчителя відбувалося або при самому прийнятті на службу (в перший раз), або при переміщенні з однієї посади на іншу відповідно до правил. При вступі на посаду вчителі підписували заяву про те, що не є членами масонських та таємних організацій, а також приносили присягу на вірність та підписували відповідний присяжний лист.
Призначення на педагогічні посади здійснював піклувальник навчального округу за поданням директора чоловічої гімназії/прогімназії та піклувальної ради жіночої гімназії або прогімназії. За наявності бажання вчителя перейти на службу до іншого навчального закладу він/вона мали подати піклувальнику навчального округу протягом березня-травня місяців відповідну заяву.
Це було пов’язано насамперед з тим, що заміщення вакантних посад здебільшого відбувалось у літні місяці. За підписом піклувальника навчального округу друкувалися списки пошукачів на посади вчителів, класних наглядачів/ наглядачок, помічників класних наглядачок та лікарів при навчальних закладах навчального округу. Такі списки претендентів складалися в алфавітному порядку та розсилалися по гімназіям.
Крім прізвища, ім’я, по батькові до них вносили наступні відомості: на яку посаду претендує, посаду, яку займає на час подання клопотання, віросповідання (якщо претендент не був православним), який навчальний заклад закінчив та за якою спеціальністю, перелік предметів, які хотів би викладати, підданства (у разі якщо інозе-мець), адреса проживання.
Відбір претендентів на вакантні посади відбувався на умовах конкурсу, про проведення якого повідомлялося в газетах. При прийнятті на роботу на кожного вчителя заповнювався формулярний список. В ньому містилися наступні відомості: посада, яку займає, вік та розмір утримання, з якого звання походить, чи має садибу (сам, батьки чи чоловік/дружина), який навчальний заклад закінчив, коли вступив на службу, в якій посаді, де проходив службу і якій посаді, відзнаки по службі (чи був відзначений і чим), чи були стягнення з обмеженням просування по службі (коли і за що), чи була відставка з нагородами та без них, чи був у відрядженнях, чи з’являвся у визначений термін, якщо були затримки – з якої причини, сімейний стан, наявність дітей, дати їх народження, віросповідання та де навчаються.
Відповідно до «Уставу про службу по визначенню уряду» вчителі, які вперше зараховувалися на службу, отримували грошову виплату. Сума таких виплат становила, наприклад, начальницям та головним наглядачкам жіночих гімназій 500 рублів, начальницям та головним наглядачкам жіночих прогімназій – 400 рублів, а вчителям та класним наглядачкам – 300 рублів.
До утримання осіб, які знаходилися на цивільній державній службі, відносилося: платня, столові кошти та кошти на квартиру. На вчителів розповсюджувалися лише перші виплати. Розмір заробітної платні вчителя залежав від багатьох чинників. Серед них: тип гімназії (класична гімназія чи реальне училище; чоловіча гімназія чи жіноча), стажу роботи, предмету, який викладав вчитель, тижневого навантаження, наявності доплат, замінених уроків тощо.
Розмір утримання керівників гімназій визначався піклувальними радами гімназій та прогімназій. Крім того, вони мали право на проживання в квартирі на території навчального закладу або отримання коштів на найм квартири. Рівень заробітної платні педагогічних працівників чоловічих класичних гімназій та жіночих гімназій різнилися між собою. Нормативне тижневе навантаження вчителя чоловічої гімназії становило 12 уроків та обмежувалося максимальною кількістю – 24 уроки на тиждень.
Розмір виплат з доплатами за ставку (12 уроків на тиждень) залежав від стажу роботи: викладачі, які пропрацювали менше 5 років, мали утримання у розмірі 750 руб. та доплату у розмірі 90 руб, з 5 до 10 років стажу мали утримання в 900 карб. та доплату в 90 карб, від 10 до 15 років стажу – 900 руб. утриманням та 180 руб. доплати, від 15 до 25 років стажу – 900 руб. утриманням та 360 руб. доплати.
Підвищення розміру оплати праці викладачів середніх навчальних закладів у травні 1912 року торкнулося лише викладачів чоловічих гімназій та прогімназій. Викладачам жіночих гімназій та прогімназій як і до 1912 року призначалися доплати. І хоча вони мали становити 20% річного утри-мання, насправді були від 8 до 10 %.
Вчителі мали можливість на отримання матеріальної допомоги на лікування та реабілітацію (в тому числі і у санаторіях), збереження місця роботи під час довготривалого лікування, отримання додаткової відпустки на лікування без збереження утримання. Ці питання знаходилися у компетенції піклувальної ради, які ухвалювали рішення після розгляду відповідних заяв вчителів на свої засіданнях.
Також, викладачі гімназій та прогімназій з 1873 р. мали право на безкоштовне навчання дочок в жіночих гімназіях та прогімназіях. Таке право зберігалося за колишніми викладачами, які пропрацювали на посаді не менше 10 років, за умови надання ними свідоцтва про бідність.
Поступово ціни на продукти зростали, особливо з початком Першої світової війни. Однак, доплати задля ідентифікації довго не вводилися. Вони з’явилися лише наприкінці 1914 року, а у більшості гімназій – вже у 1915 році. І лише наступного 1916 року розмір доплат був градульованим в залежності від розміру утримання наступним чином: до 600 рублів річного утримання – 40%, до 1000 рублів – 30%, до 1200 рублів – 20% та вище 1200 рублів – 16%.
Посада директора гімназії відповідала п’ятому класу (статський радник), а інспектора – шостому класу (колезький радник). «Вчителі наук», які викладали математику, фізику, історію, географію, філософію, природну історію мали право на чин колезького асесора (VIII клас), вчителі мов, малювання та креслення – чин титулярного радника (IX клас).
Особам, які мали чини, починаючи з IX класу, надавалося право на особисте дворянство, яке розповсюджувалося лише на дружину. А також право на звернення до них: «ваше високородіє» – для статського радника, «ваше високоблагородіє» – для колезького радника та колезького асесора та «ваше благородіє» – для титулярного радника.
Для приведення та затвердження в чинах директором гімназії порушувалося клопотання до піклувальника навчального округу. До клопотання додавалися формуляри про службу, атестат про освіту, метричне свідоцтво про народження та метричне свідоцтво про хрещення.
Іншим механізмом, який підтримував статус вчителя, було нагородження орденами (Св. Станіслава трьох ступенів, Св. Анни трьох ступенів, Св. Володимира чотирьох ступенів), медалями (нагороджували жінок-учительок – нагрудними золотими та срібними на Станіславській та Анівській стрічках та шийними золотими і срібними медалями на Станіславській, Анівській, Володимирській, Олександрівській та Олексіївській стрічках) та цінними подарунками.
Таким чином, чини, якими володіли вчителі і представники навчальних адміністрації, мали, насамперед, значення для соціальної ідентифікації пе-дагогів як представників середнього чиновництва. Рівень матеріальних доходів викладачів залежав від багатьох чинників, серед яких рівень освіти, навантаження, стаж роботи на одному місці чи у закладах одного відомства, доплат за перевірку письмових робіт, заміну уроків тощо. При цьому необхідно зауважити, що у будь-якому разі, матеріальне становище педагогічних працівників як державних службовців, було відносно стабіль-ним не лише у довоєнні, але й у воєнні часи
