Сьогодні ми знаємо цю будівлю як Музей історії Дніпра. Але лише дніпряни старших поколінь пам’ятають, у якому жахливому стані будинок перебував приблизно 40-45 років тому. Місто тоді мало не втратило один з пам’ятників архітектури XIX століття. Давайте пригадаємо усю історію будинку.
Свого часу Катеринослав не міг похвалитись великою кількістю цегляних будинків. Більшість були ще дерев’яними. На 1840-1850-і роки повноцінних цегляних будівель було не більше двох десятків на все місто. Дозволити будівництво таких споруд могли собі далеко не всі містяни.
Одним з таких заможних катеринославців був майор у відставці Щербаков. Оскільки серед інших посад Щербакова була і посада управляючого губернською акцизною управою, то він міг собі дозволити доволі пишне будівництво.
Двоповерховий будинок було закінчено у першій половині XIX століття, приблизно у 1840-і роки. Точна дата завершення будівництва наразі невідома. Але будівля вийшла і справді дуже гарною. Його фасади та інтер’єри отримали готичну стилізацію в дусі романтизму.
Великий та особливий дім з меноніном швидко став одним з найкращих будинків міста. Деякі мешканці Катеринослава тих часів навіть називали його найкращим будинком міста протягом майже всього XIX сторіччя.
У цьому особняку регулярно проводили званы вечори та гуляння серед місцевої знаті. Можна сказати, що це і було основне призначення будинку, окрім безпосередньо місця проживання самого власника.
Зібрання місцевої знаті та багатіїв проходили здебільшого стандартно. Спочатку могли бути танці, а потім розпочиналось активне приймання спиртних напоїв. Привід зазвичай знаходився, це був або чиїсь день народження, чи визначна подія в житті. А навіть якщо такого приводу не було, то гарним тостом зазвичай було здоров’я імператора чи царських осіб.
Окрім вечірок, тут збиралися і для обговорення важливих новин, а також для гри в карти. Іноді програш міг коштувати цілого статку, хоча таке бувало рідко. Найчастіше гра була скоріше для коротання часу у провінційному містечку, яким довгий час і був Катеринослав, не зважаючи на свій губернський статус.
З 1850 року будинок знаходився у власності Англійського клубу. Місцеві зібрання візітери з інших міст відзначали як гарно організовані та оформлені, на відміну від інших аналогічних провінційних клубів.
Згодом Англійський клуб вирішив переміститись в інше місце. Але і наша будівля пустувала недовго. До неї вирішило заселитись губернське правління.
З 1887 року будинок переходить у власність губернського правління міста. Окрім самого губернатора, тут розміщувався і весь апарат губернатора, зокрема – канцелярія.
Під нові потреби будівлю трохи перепланували. Звісно, апарат губернатора тоді був трохи меншим, ніж зараз. Саме у цій будівлі, зокрема, ухвалювались рішення, що сприяли швидкому розвитку нашого краю у останнє десятиліття XIX століття, а також на початку XX століття.
Управління губернією велось звідси аж до самої революції. У 1917 році будівля перейшла під владу Ради робітничих і солдатських депутатів, у зв’язку з чим будинок почали називати «Катеринославський Смольний». У післяреволюційні роки у будинку перебував Катеринославський губернський виконавчий комітет, крім відрізків часу, коли під час Громадянської війни місто перебувало під владою Директорії Центральної Ради УНР С. Петлюри, Гетьманату Української держави П. Скоропадського, Білої Добровольчої армії Денікіна, селянської республіки Махно.
Найдовше тут знаходився дім піонерів. Це тривало майже 40 років, з 1934 року і до 1970-х. Далі будинок займав комітет ДТСААФ, а згодом – статистичне управління, об’єднання молодіжних ансамблів та дискотек, проектний інститут. Згодом виїхав з будівлі і інститут, і будинок залишився порожнім.
Сталося це у 1983 році. Дуже швидко будинок почав буквально розвалюватись на очах. Він офіційно нікому не належав, за ним не доглядала жодна організація. Поступово будинок все більше походив на загальноміський туалет та ночівню для безхатченків. Зрозуміло, що ніхто не слідкував а ні за станом даху, ані за фундаментом.
Звичайно, довго терпіти цей розсадник гризунів і хвороб у центрі міста влада не могла — і незабаром вони почали говорити про необхідність знести стару будівлю, що віджила свій вік. Але місцева інтелігенція, на щастя, не дозволила так просто впоратися з історичною цінністю: у засобах масової інформації потоком почали з’являтися виступи на захист будинку. Висловлювалися пропозиції перетворити його на філію художнього чи історичного музеїв, але ці установи не знайшли коштів на відновлення колишнього Будинку Губернатора.
Будинок міг зовсім розвалитись. Криза початку 1990-х років, як багатьом здавалося, мала повністю його добити. Але будівлю викупила банківська установа та розпочала там масштабну реконструкцію. У подальшому будинок використовувався у якості представництва «Приватбанка».
Так тривало до 2020 року. Тоді будівлю передали у власність міської ради. Тут розмістився Музей історії Дніпра.
