Сьогодні в нашому місті є доволі багато місць, де можна отримати інженерну освіту. Але так було далеко не завжди. Ще приблизно сто років тому у нашому місті не було широкого вибору закладів освіти подібного профілю. Але поступово їх кількість почала зростати, зокрема, навіть були спроби утворення університету в місті.
На той час в Катеринославі, як відомо, не існувало жодного закладу вищої освіти, який би випускав спеціалістів з технічним профілем. Проблеми були навіть із технікумами. Для того, щоб отримати відповідний фах, людям доводилось відправлятись доволі далеко, навіть до Москви або столиці імперії – Санкт-Петербургу.
Саме тому було дозволено відкривати так звані технічні курси. На них люди могли отримати технічну освіту у форматі технікуму. Подібні заклади тоді відкривалися по всії імперії, зокрема на її периферії та колоніальних територіях.
На розі вулиць Романівська та Гімнастична (сучасні вулиці Антоновича та Степана Бандери) у 1910 році відкрилися «Катеринославські технічні курси В.Х. Коробочкіна». У 1912 р. на курсах з’явилося будівельне відділення, а також змінено статут, згідно з яким став «дозволений прийом осіб без різниці національності, віросповідання та звання». Це було дуже важливим з точки зору освіти для, зокрема, єврейського населення. На той час прийом євреїв в учбові заклади був доволі обмеженим. Їх зараховували здебільшого в окремі заклади, які були і розраховані на прийом євреїв, викладачі там теж часто були представниками саме цієї національності.
Сам Біньямін (або як тоді писали, Веніамін) Хаїмович Коробочкін у довіднику 1915 рекламував свої курси наступним чином: «Технічні курси є навчальним закладом, організованим за зразком та програмою закордонних технікумів, що обіймають курс вище за середні технічні навчальні заклади».
Слухачі, які закінчили курс, могли скласти іспит на техніка-будівельника в Інституті цивільних інженерів у Петрограді. До 1915 року на курсах Коробочкіна навчалося близько 250 осіб. Навчання тривало 3,5 роки. Таким чином, можна було отримати доволі популярну тоді спеціальність будівельника, яка могла знадобитись у будь-якому місті.
У 1917 році Біньямін Коробочкін вирішив перенести курси з Катеринослава у Воронеж. Причиною, ймовірно, стало відкриття Єврейського політехнічного інституту, який розмістився в тій самій будівлі, що й курси Коробочкіна. Крім того, в Катеринославі також існували політехнічні курси Бейліна. У вересні 1917 р. Коробочкін отримав дозвіл Тимчасового уряду на перенесення та відкриття «Перших Воронезьких політехнічних курсів», проте наступні революційні події завадили цим планам.
Революційні події охопили всю колишню імперію. На території Росії палала війна, міста переходили з рук до рук, і про будь-яку освіту там говорити було важко. Навіть з Москви працівники різноманітних поважних інститутів почали втікати, деякі навіть опинились в Катеринославі. Тому і невеличкі курси Коробочкіна залишаються у Катеринославі.
Короткий період правління гетьмана Павла Скоропадського знаменувався особливою увагою до реформи освіти. Тоді у губернських центрах було створено кілька університетів. Хотіли створити такий заклад і в нашому місті.
Розглядався варіант з відкриттям Університету на базі, зокрема і цих технічних курсів. Втім, від цієї ідеї було дуже швидко вирішено відмовитись. Адже курси були не дуже великим закладом, і тому слугувати основою для більш багатопрофільного закладу вони не могли. Також, можливо, зіграли роль і амбіції самого Коробочкіна. Той явно не бажав бути на другорядних ролях у майбутньому навчальному закладі.
Втім, Біньямін Хаїмович не складав рук. У нього народилась інша ідея – перемістити свої курси в Харків. Коробочкін бачив у цьому добрий шанс підвищення статусу свого навчального закладу. Але все зіпсував катеринославський губернський комісар з освітніх питань — відомий громадський діяч, письменник, і, що важливо, теж інженер, Іван Труба. Доречі, Труба колись працював на Коробочкіна.
У червні 1918 р. інженер Коробочкін надсилає нове прохання на ім’я міністра народної освіти Української Держави. Він просить перенести курси до Харкова і перетворити їх на Технічний Інститут. Той, згідно зі статутом, що додавався, мав готувати інженерів. Міністерство запросило у губернського комісара думку щодо курсів Коробочкіна, і воно виявилося вкрай невисоким.
Труба написав, що рівень знань, який отримують «студенти» аж ніяк не відповідає рівню інституту. Навчались тут здебільшого євреї, які не так полювали за знаннями, як за статусом, який їм могла надати освіта. Водночас, про самого Коробочкіна Труба написав гарну відозву, характеризуючи його як сумлінного професіонала.
Міністерство взяло до уваги рекомендації губернського комісара Труби. Міністерство відповіло Коробочкіну, що ідея спринята схвально, але треба внести до Статуту декілька суттєвих змін. Зокрема, вказувалось що слово «інститут» треба замінити словом «школа». Навчатись у ній відповідно будуть не «студенти», а «слухачі». І в кінці кінців, замість слів «удостоюються звання інженера» було предписано указувати «отримують свідоцтво про те, що прослухали курс Харківської технічної школи».
Крім того, до програми обов’язково вводилася українська мова та українознавство. Викладання мало вестися українською. Для затвердження Статуту його також необхідно було перекласти українською мовою.
Інженер Біньямін Коробочкін виконав усі вимоги. 28 вересня 1918 року Міністерство надіслало на його ім’я офіційний лист із повідомленням про затвердження Статуту та дозвіл на перенесення курсів до Харкова. Після цього Коробочкін та його курси назавжди залишили наше місто.
А от будинок, у якому вони розміщувались, і досі на своєму місці. Після Коробочкіна у ньому розміщувався Єврейський політехнічний інститут. Втім, і він переїхав звідси трохи згодом. Побачити будівлю можна і сьогодні за адресою вулиця Антоновича, 49.
