Колись жіноча освіта була не дуже поширеним явищем. Отримати освіту жінки могли лише вдома, а про якусь централізовану освіту багато з них могли лише мріяти, так було майже усюди на території Російської імперії. Про становлення шкільної освіти для дівчат – в сьогоднішньому матеріалі.
До кінця першої половини ХІХ століття чітко оформилася вузькослівна система жіночої освіти. Якщо навчання дочок дворянських сімей призначалися інститути шляхетних дівчат, то дівчатка міщанського походження — дочки ремісників, дрібних торговців, відставних нижчих військових чинів, дрібних чиновників — могли вчитися лише у особливих «міщанських» навчальних закладах. Першим із них було Міщанське училище при Смольному інституті. І хоча воно безпосередньо примикало до Смольного, так як розташовувалося в сусідньому крилі тієї самої будівлі, по суті, дистанція між ними була величезна.
Весь розпорядок життя та занять учениць Міщанського училища будувався з урахуванням офіційного припису, який вимагав «ніколи не втрачати з уваги стану вихованок та їхній майбутній жереб»»». Тому з навчальної програми було виключено танці, музику, іноземні мови. Зате багато часу приділялося таким предметам, як Божий закон, рукоділля, арифметика (оскільки вона потрібна для ощадливої господині), домоводництво. У цьому виявлялася основна спрямованість педагогічного процесу – виховання майбутніх добрих господарок та богобоязливих матерів сімейств.
Тоді в місті не існувало жодних закладів, що забезпечували б жіночу освіту. Одним-єдиним винятком була жіноча гімназія, яка аж ніяк не могла задовольнити всіх бажаючих. Втім, про гімназію ще поговоримо згодом.
У ті часи вважалося, що головним призначенням жінки є домашнє господарство та турбота про дітей, їх виховання тощо. Про будь-яку освіту та кар’єрне зростання годі було і думати.
При цьому навіть представниці привілейованих станів не мали паспорта. Почати вчитися дівчата могли лише з дозволу батька, чоловіка чи брата. Не було в них і рівного з чоловіками права на працю та економічну самостійність. Наприклад, на державну службу жінка вступити не могла. Стати справжнім доктором теж, адже для цього був потрібний університетський диплом.
Все це означало, що жінки не мали можливості реалізувати себе практично ніде, крім сфери виховання та навчання дітей, медицини (але як акушерок і «фельдшерок»), некваліфікованої праці та різного роду підробітків.
До шістдесятих років XIX століття жінки все більше виступали проти такого другосортного становища. Боротьба за право навчатися в університетах нарівні з чоловіками та працювати за професією тривала 60 років.
У катеринославських дівчат можливість здобувати освіту з’явилася в 1865 році — тоді було відкрито чотирикласне державне жіноче училище. 1870-го воно набуло статусу гімназії. Першу в Катеринославі державну жіночу гімназію було названо Маріїнською – на честь покійної імператриці Марії.
Гімназія була на Троїцькій площі, навпроти Троїцького собору. Сьогодні в уцілілій частині цієї будівлі знаходиться школа №33. Директором гімназії протягом багатьох років була Олександра Якимівна Риндовська, жінка освічена, яка чимало зробила підвищення освітньо-культурного рівня катеринославців.
За її ініціативою в 1870 році в місті було організовано «Товариство піклування про жіночу освіту», завдяки діяльності якого в 1872-му в Катеринославі відкрилася «Безкоштовна школа для приходящих учениць». Тодішні гімназії за способом життя нагадували нинішні інтернати: учні та учениці проводили там 5 днів на тиждень. Діти там навчалися і жили, і тільки на вихідні приходили додому. А в школі «для приходящих учениць» дівчинки проводили тільки той час, який було відведено для занять, після яких вирушали додому.
Оскільки учениці не оплачували своє навчання, а кошти, які переважно надходили від благодійників, тому протягом 40 років школа не мала власного приміщення. Дозволити собі власне приміщення довго не було змоги, притому що заклад за цей час зміг набути статусу училища.
Нарешті в 1912 році училище отримав свої постійні стіни — на Проспекті, поряд з центральним входом до Міського саду (теперішній парк ім. Глоби), для нього було збудовано 4-поверхову будівлю – нашим сучасникам вона відома як Будинок спілок. Щоправда, з тих пір будинок сильно змінився.
Відкриття жіночої гімназії спонукало відкриття і інших подібних закладів. Потреба в освіті вже доволі чітко усвідомлювалась багатьма поколіннями жінок, що вже набули амбіцій, які виходили за межі ведення домогосподарства.
З 1883 року осягали книжкову премудрість катеринославські дівчата могли в місцевій прогімназії (неповній гімназія, складалася з 6-ти класів), яка орендувала кілька кімнат у двоповерховому будинку Лабінського. Будинок стояв на розі Проспекту та Нововодворянської вулиці, на місці тієї будівлі, в якій сьогодні розташовується митна академія. У 1893 році прогімназія збільшилася на один клас і автоматично отримала статус 1-ї міської жіночої гімназії. Пізніше в Катеринославі з’явилася і 2-а жіноча гімназія.
У кількох кімнатах будинку Мізко (блакитна будівля на перехресті вулиць Карла Лібкнехта та Шевченка – у минулому Казанської та Поліцейської вулиць) на орендних умовах розміщувалося жіноче комерційне училище Степанової. Як повідомляла газетна реклама, тут готували економістів, фінансистів та бухгалтерів, тому дівчата ґрунтовно вивчали математику, фізику, природознавство, креслення, історію. У програмі училища значився і характерний на той час предмет — закон божий. Проте учениці комерційного училища вміли не лише складати цифри, а й рукоділляти. Іноді училище навіть проводило своєрідний ярмарок їх виробів, прибуток від якого йшов на допомогу бідним ученицям.
У Катеринославі також функціонували відкриті пані Маківською професійні жіночі курси, які пропонували дівчатам навчитися за 70 рублів крою та шиттю, за 25 руб. – витонченого рукоділля, кулінарії, виробництву штучних квітів. За 15 рублів можна було навчитись працювати на пишучій машинці) та шевській майстерності. Також можна було пройти курс з підготовки вчительок рукоділля – за програмою Міністерства народної освіти Росії. Курсистки не лише навчалися, а й мали змогу одночасно продемонструвати отримані знання та навички та ще й підзаробити при цьому. Пані Маковська приймала замовлення та продавала готову сукню. Після закінчення курсів дівчата складали іспити у присутності експертів Одеської ремісничої управи та, якщо витримували їх, отримували ремісниче свідоцтво.
Катеринославські дівчата з багатих та дворянських сімей, яким ремісничі навички були ні до чого, з великим бажанням відвідували уроки танців. Адже уміння правильно поводитись на балах було важливою запорукою вигідного заміжжя чи, принаймні, знайомства. Вивчитися танцювальним постатям можна було, наприклад, у пана Барановського, члена паризької академії танцювального мистецтва. Він викладав у кількох катеринославських навчальних закладах, а також навчав танцювати вдома: щодня як дорослих, так і дітей.
