Його ім’я стало одним з символів радянської космічної ери, а Дніпро — містом, де його талант розквітнув і втілився в ракети, що підкорили космос. Народжений у глухому селі в Іркутській губернії, Янгель пройшов довгий шлях від інженера до головного конструктора, а його робота в Дніпрі змінила не лише історію міста, а й хід світової космонавтики.
Михайло Янгель народився 25 жовтня 1911 року в селі Зирянка Іркутської губернії в багатодітній селянській родині. Його дитинство минало серед тайги й важкої праці, але тяга до знань все ж привела юнака до Москви. У 1937 році він закінчив Московський авіаційний інститут за спеціальністю «інженер-механік із літакобудування», а його першим місцем роботи цілком природньо стала авіаційна промисловість.
Під час Другої світової війни Янгель працював на заводах, які випускали винищувачі, зокрема в КБ Полікарпова, де зарекомендував себе як талановитий організатор і конструктор. Він брав участь у розробці І-153, І-180 та І-185. Пізніше він попрацював і у «мікоянівському» КБ.
Після війни, у 1945 році, Янгеля перевели до ракетного напряму — нової й амбітної галузі, що обіцяла Радянському Союзу перевагу в «холодній війні». Він працював під керівництвом Сергія Корольова в НДІ-88 у Підмосков’ї, де брав участь у розробці балістичних ракет Р-1 і Р-2 — копій німецької V-2, але з невеличкими радянськими вдосконаленнями та головне – радянських матеріалах, адже по номенклатурі існуючих у виробництві жаростійких сталей, наприклад, СРСР був далеко позаду від Третього Райху. У 1950 році його призначили начальником відділу, а в 1952 році — заступником головного конструктора. Тут Янгель засвоїв основи ракетобудування і отримав гарну школу, але його ідеї часто, і чим далі — тим більше розходилися з баченням Корольова.
У 1954 році Михайло Янгель опинився в Дніпропетровську — місті, яке стало для нього доленосним. Вибір цього місця для нового ракетного осередку не був випадковим. Рішення про створення нового ракетного центру в цьому місті було ухвалене на найвищому рівні: Сталін і його наступники шукали місце, де можна було б розгорнути масштабне виробництво далеко від кордонів і водночас із потужною промисловою базою. Дніпро ідеально підходив — завод «Південмаш» (тоді №586), який було закладено у 1944 році як автомобілебудівний, уже мав певний досвід роботи з важкою технікою, і до того ж тут можна було організувати відповідну безпеку та секретність. У квітні 1954 року Янгеля призначили головним конструктором новоствореного КБ «Південне», і саме тут почалася його велика космічна епопея.
Приїхавши до Дніпра, Янгель застав завод у стані змін. «Південмаш» тільки почав працювати над ракетами Р-1 за кресленнями Сергія Корольова, але умови були далекими від ідеальних: кілька старих цехів, обладнання, що бачило кращі часи, та жменька інженерів. Проте Янгель угледів у цьому можливості. Він привіз із Москви команду молодих і запальних фахівців і взявся за перебудову роботи. Його бачення було сміливим: не просто відтворювати чужі зразки, а створювати унікальні ракети, які б залишили позаду всіх конкурентів. Так у Дніпрі зароджувалося серце майбутньої космічної слави.
Янгель узявся за справу з ентузіазмом, який межував із одержимістю. КБ «Південне» і завод «Південмаш» стали його лабораторією, де він почав створювати ракети, здатні змінити баланс сил у світі. У 1950-х роках, коли «холодна війна» набирала обертів, Радянський Союз потребував потужної зброї й засобів доставки ядерних зарядів до цілей, розташованих на американському континенті. Саме в Дніпрі під керівництвом Янгеля народилася ракета Р-12 — перша серйозна перемога молодого колективу, що закріпила за містом статус ракетного центру держави.
Робота над Р-12 (за класифікацією НАТО — SS-4 Sandal) почалася в 1955 році. Янгель запропонував концепцію балістичної ракети середньої дальності, яка могла б вражати цілі на відстані до 2000 км із ядерною боєголовкою потужністю до 1 мегатонни. Це був просто надамбітний проєкт, адже на той час ракети визнаного ракетника Корольова, зокрема Р-5, мали меншу дальність і складніші умови запуску.
Янгель щоб домогтись потрібних параметрів, зробив ставку на високоенергетичне паливо — несиметричний диметилгідразин (NDMH) із азотною кислотою в якості окислювача. Цей вибір був ризикованим через високу токсичність та небезпечність компонентів, але дозволяв зберігати ракету в заправленому стані тижнями, що давало перевагу в постійній бойовій готовності, а відповідно меншому часу на запуск ракети.
Розробка велася в тісній співпраці між КБ «Південне» і «Південмашем». Янгель особисто контролював кожен етап: від креслень до випробувань. Такод доводилось займатись і будівництвом, адже керівник в радянський час відповідав фактично за все в разі зриву виробництва, а допустити цього не можна було.
Перший двигун РД-214, розроблений під керівництвом Валентина Глушка в КБ «Енергомаш» і адаптований для Р-12, успішно пройшов перші робочі досліди в 1957 році. Його тяга — 74 тонн — стала проривом для того часу, а компактність ракети (довжина 22,1 м, діаметр 1,65 м) полегшила її транспортування й розміщення.
Перший запуск Р-12 відбувся 22 червня 1957 року на полігоні Капустін Яр в Астраханській області. Ракета пролетіла 1700 км і влучила в ціль із відхиленням лише 2 км — результат, який перевершив очікування. Янгель був присутній на випробуванні, і, за спогадами колег, його реакція була стриманою: «Це лише початок». До 1959 року ракету ще додатково вдосконалили, довівши дальність до 2080 км, і в грудні того ж року її остаточно прийняли на озброєння. Р-12 стала основою радянського ракетного щита: до 1962 року в СРСР розгорнули понад 600 пускових установок ракет, які були виготовлені саме у Дніпрі при безпосередній участі та контролі Янгеля.
Успіх Р-12 мав величезне значення для Янгеля й міста. «Південмаш» розширив виробництво, а штат КБ «Південне» зріс із кількох сотень до 2 тисяч працівників до кінця 1950-х. У Дніпропетровську з’явилися нові лабораторії, стенди для статичних тестів і навіть окреме житло, бо працівникам та інженерам заводу треба було десь жити, і бажано більш-менш компактно, щоб не було зайвих розмов. Ракета прославилася під час Карибської кризи 1962 року, коли її розмістили на Кубі, поставивши світ на межу ядерної війни. Але для Янгеля це був лише перший крок — він уже мріяв про міжконтинентальні ракети й космічні польоти.
Робота над чимось новим, звісно не обходилася без труднощів. У 1960 році під час випробувань нової ракети Р-16 на полігоні Байконур стався вибух по причині технічної несправності в одному з вузлів Р-16. Тоді загинуло кілька десятків людей, зокрема маршал артилерії Мітрофан Нєдєлін. Янгель лише дивом вцілів, адже під час епізоду він вийшов перекурити.
Другий запуск Р-16 відбувся 2 лютого 1961 року й був успішним: ракета пролетіла 11 тисяч км, влучивши в ціль на Камчатці, тим самим Янгель трохи реабілітувався перед керівництвом країни. У 1962 році її прийняли на озброєння, і до середини 1960-х у СРСР розгорнули 186 шахт із Р-16 — значна частина яких виготовлена в Дніпрі. Ця ракета стала відповіддю на американську «Minuteman» і остаточно застовбила за Янгелем репутацію генія ракетобудування. «Південмаш» отримав статус секретного підприємства, а місто — неофіційну назву «ракетної столиці».
Паралельно Янгель звернувся до космічних розробок. У 1960 році він запропонував Хрущову адаптувати Р-12 і Р-16 для виведення супутників. Почалось засвоювання мирного космічного простору, це відбувалося в рамках програми «Космос» — створення легких ракетоносіїв для малих апаратів. Перша з них, «Космос-2» (63С1), базувалася на Р-12 і була підготовлена до 1961 року. 26 жовтня 1961 року з Капустиного Яру запустили супутник «ДС-2» вагою 47 кг — перший космічний апарат родом із Дніпра. Загалом «Космос-2» здійснила 165 пусків, із них 143 успішні, вивівши на орбіту десятки наукових і військових супутників. Це був прорив: Янгель довів, що його ракети можуть служити не лише війні, а й науці.
У Дніпрі робота кипіла. На «Південмаші» відкрили цех для складання носіїв, а КБ «Південне» розробило системи наведення й телеметрії. Янгель особисто відбирав інженерів, багато з яких були випускниками Дніпропетровського університету і мали гарну підготовку зокрема з фізики та математики. Але космічні проєкти вимагали ще більшої точності: якщо для МБР відхилення в 500 метрів було допустимим, то для супутників потрібна була ювелірна робота. Тим не менш, ці задачі поступово виконувались та вирішувались.
Р-16 і програма «Космос» зробили южмашівський колектив та завод світовим лідером у ракетобудуванні. Але попереду Янгеля чекали нові виклики — створення ще потужніших МБР і носіїв, які піднімуть у космос важчі апарати. Його ідеї вже виходили за межі можливого, а Дніпро був містом, де ці мрії ставали реальністю.
У 1960-х роках Михайло Янгель досяг піку своєї кар’єри, а КБ «Південне» в Дніпрі стало одним із провідних ракетних центрів світу. Успіх Р-16 і «Космос-2» дав Янгелю впевненість, дозвол та гроші і інші ресурси для нових проєктів — ще потужніших міжконтинентальних ракет і носіїв для космічних апаратів. У цей період він створив Р-36 — «стратегічного монстра», який був потужним пугалом для Заходу, і «Циклон» — ракету, що підняла Дніпро на вершину мирної космонавтики. Але роки напруженої роботи підірвали його здоров’я, і з роками він відчував себе все гірше.
Робота над Р-36 (за класифікацією НАТО — SS-9 Scarp) почалася в 1962 році. Янгель задумав її як найпотужнішу МБР у світі, здатну нести боєголовку до 25 мегатонн і вражати цілі на відстані 15 тисяч км. Це була відповідь на американську «Titan II», але вона мала не просто відповідати, а перевершити американську ракету та переважати її за умовами шахтного базування. Р-36 мала три ступені, використовувала те ж токсичне паливо з окислювачем (NDMH і азотну кислоту), але з удосконаленими двигунами РД-251 і РД-252 для другого ступеню, розробленими в КБ Глушка. Її вага сягала 184 тонн, довжина — 32,2 м, а система управління могла розділяти боєголовки для ураження кількох цілей.
Розробка велася в Дніпрі з величезним розмахом. «Південмаш» терміново зводив нові складальні цехи, а КБ «Південне» розробило унікальну систему «холодного старту» — ракету виштовхували з шахти за газодинамічним принципом, і лише потім вмикалися двигуни. Перший запуск відбувся 21 вересня 1967 року на Байконурі: Р-36 пролетіла 12 тисяч км і прилетіла прямо в ціль із точністю 1 км. У 1969 році її прийняли на озброєння, і до 1970-х у СРСР розгорнули 288 пускових шахт — значну частину виготовили в Дніпрі. НАТО назвала Р-36 «Сатаною».
Паралельно Янгель розвивав космічні носії. У 1965 році він запропонував «Циклон» — ракету на базі Р-36 для виведення важких супутників. «Циклон-2» (11К67) призначався для апаратів вагою до 3 тонн і мав надійність 95%. Перший запуск відбувся 6 серпня 1969 року з космодрому Плесецьк: супутник «Космос-288» успішно вийшов на орбіту. До 1987 року «Циклон-2» здійснив 106 пусків, із них 105 успішних, вивівши на орбіту метеорологічні, розвідувальні й наукові апарати. Дніпро став ключовим виробником: «Південмаш» щороку випускав 10-12 носіїв, а КБ «Південне» вдосконалювало системи наведення.
Робота над цими проєктами вимагала неймовірних зусиль. Янгель особисто перевіряв креслення, проводив наради до ночі й часто їздив на Байконур для випробувань та їх контролю. Але здоров’я підводило: у 1960 році він переніс перший інфаркт після катастрофи Р-16, а в 1971 році — другий. 25 жовтня 1971 року, у свій 60-й день народження, Янгель помер від серцевого нападу в Москві, прямо під час нагородження його за видатні досягнення. Його поховали на Новодівичому кладовищі, але душа, мабуть, залишилася в Дніпрі.
Виробнича спадщина Янгеля в Дніпрі величезна. Р-36 еволюціонувала в Р-36М (SS-18 Satan), яку досі використовує Росія, а «Циклон» став основою для «Циклон-3» — носія, що працював до 2009 року й вивів 122 супутники. Після розпаду СРСР «Південмаш» і КБ «Південне» швиденько адаптувалися до нових умов: у 1990-х вони розробили «Зеніт» — ракету для міжнародних запусків, яка стартувала з «Морського старту». У 2010-х «Південмаш» виготовляв компоненти для американської «Antares», а КБ «Південне» працювало над «Циклон-4», хоча війна 2014 року зупинила проєкт.
Сьогодні в Дніпрі пам’ять про Янгеля жива. Як пам’ятник у Дніпрі стоїть його бюст, а одна з вулиць Дніпра носить його ім’я. Музей космонавтики в місті зберігає макети Р-12, Р-16 і «Циклону», а інженери КБ «Південне» продовжують його справу, розробляючи супутники й нові ракети. Янгель зробив Дніпро космічною столицею, і навіть у складні часи його ракети нагадують про силу людського генія.
