Цей новий, 2024 рік більшість дніпрян буде, скоріше, зустрічати з тривогою. Скоро буде другий рік повномасштабної війни, скорочення міжнародної допомоги, економічні проблеми – все це аж ніяк не сприяє святковому настрою. Тим не менш, мешканці міста рішуче налаштовані все ж подарувати собі і близьким трохи свята, щоб, принаймні, відволіктись від сумних думок. А як все було 50 років тому?
Саме на початку 1970-х років місто почало перетворюватися на мегаполіс – швидко збільшувалася територія, освоювалися нові простори, будувалися нові житлові масиви. У місті тоді панувала атмосфера стабільності та спокою. Це був час стрімкого зростання міста. Населення наближалося до мільйона осіб (цю позначку місто подолало 1976 року).
Дніпропетровськ на той час був «закритим» містом. Це було пов’язано з наявністю найбільших підприємств оборонного значення, насамперед легендарного «Південмашу». Це було місто робітників, «науково-технічної інтелігенції» та партійної номенклатури. Сімдесяті роки XX століття для міста були успішними в плані демографічного зростання, розвитку інфраструктури, безумовно, на тлі диктату комуністичної партійної системи.
Новий Рік у той час, порівняно з 7 Листопада та 1 Травня, був позбавлений ідеологічного підґрунтя, і був просто святом веселощів, підбиття підсумків та будівництва планів на майбутнє. Газети у властивій атмосфері того часу виходили зі святковими передовицями, переповненими райдужними настроями. Багато чого було награним, проте загалом у настроях городян та на сторінках преси на той час панувала світла атмосфера.
Якраз у 1970-ті роки сформувалися у усталеному вигляді сучасні традиції святкування Нового Року у нашому місті. Міська ялинка, новорічні базари, гуляння у парках та на площах.
З кінця 1960-х – початку 1970-х років з’являється традиція влаштовувати «головну ялинку» міста на відкритому просторі. На початку сімдесятих років XX століття міська ялинка щорічно встановлювалася на головній міській площі – імені Леніна (нині площа Героїв Майдану). І головне – це було справжнє величезне дерево, яке спеціально привезене з лісових масивів.
Примітно, що на той час преса (і, зокрема, газета «Дніпро Вечірній») відкривали перший номер року фотографіями головної ялинки на головній площі. Зазвичай фото зображували дітей на фоні Міської ялинки. Біля ялинки влаштовувався новорічний базар та новорічні гуляння. Ця традиція у модифікованому вигляді існує вже півстоліття.
Також ялинки на той час встановлювалися у Палацах піонерів, Палацах культури, в основних парках міста. То були живі дерева. Великі ялинки доставляли з карпатських лісів на береги Дніпра. Прямо біля ялинки зазвичай встановлювалося дитяче містечко.
Новорічна програма телебачення 50 років тому включала лише 2 програми телебачення. Демонструвалися розважальні, документальні передачі, програма «Час» і фестиваль «Пісня», що вже став звичним і виходив у кінці кожного року.
В кінотеатрах зазвичай показували якісь новинки радянського кінематографу. Наприклад, ось що показували в кінотеатрах перед Новим, 1970 роком. Програма була насичена та дуже широка. Від фільмів для любителів класики (хоча «Дворянське гніздо», звичайно, нудно для Нового року) до картин для любителів мелодрам та комедій.
Особливо можна відзначити дві тодішні новинки року — «Не журись!» Георгія Данелії з Вахтангом Кікабідзе та Софіко Чіаурелі, а також «Небезпечні гастролі» – авантюрний фільм із Володимиром Висоцьким. Інтерес викликала і болгарська комедія 1968 р. «Чоловіки у відрядженні» про проблему чоловічої невірності. Любителі вестернів могли ще раз насолодитися переглядом «Чингачгука» виробництва НДР із мега-популярним тоді Гойко Мітичем – «головним індіанцем СРСР».
І лише кінотеатр «Будівельник» на вулиці Повітрофлотській (наприкінці проспекту Петровського) «підкачав» – об’єднав аж ніяк не новорічні фільми абсолютно різних жанрів: «Дворянське гніздо» та «Повість про чекіста».
Також саме в цей час відбулося перше новорічне привітання за програмою Центрального телебачення першої особи країни – генерального секретаря Леоніда Брежнєва. В подальшому це теж стало традицією.
Ялинка – головний атрибут Нового року – стояла, напевно, у кожній квартирі, попри дефіцит товарів. Зелених красунь продавали перед святами на ялинкових базарах. Щоправда, пухнасте деревце діставалося далеко не кожному покупцеві. Доводилося брати облізлі ялинки і потім намагатися закривати «прогалини» іграшками.
Напередодні Нового року в магазинах раптом — одного дня — з’являлися ялинкові іграшки. На цей момент чекали, напевно, всі радянські діти. Та й багато дорослих поспішали до магазинів, щоб встигнути купити найкрасивіші іграшки. Серед фаворитів були, звісно, кулі.
Гірлянди з лампочками тоді були далеко не у всіх. Використовували для прикраси серпантин та мішуру. А ще розвішували на ялинку цукерки. У багатьох сім’ях у новорічну ніч грали: дітям зав’язували очі та відправляли з ножицями до ялинки — до цукерок. Яку цукерку зможеш відрізати, ту й з’їж. Така ж гра була з мандаринами, якими теж прикрашали зелену красуню. Щоправда, для цього фрукти ще дістати десь треба було. Також готували і блюда домашньої кухні – наприклад, різноманітні салати, блюда з м’яса та навіть пельмені.
