Цей будинок завжди викликав щонайменше подив. Чудовий, один із найпишніших у місті фасадів у стилі модерн, одягнений, як маска, на двоповерхову цегляну коробку, зовсім позбавлену навіть натяку на декор. Історією будинку подібна контрастність рішення не пояснюється.
Вулиця, що отримала пізню назву Керосінная (так, назва ще та), з’явилася приблизно наприкінці 1870-початку 1880-х років. на кордоні двох слобід, самовільно створених міською біднотою: Аптекарської балки та Чечелівки. Біля перетину вулиці з І-ою Чечелівкою в балку спускався вузький безіменний провулок, яким, минаючи хитросплетіння вуличок і переправившись через Аптекарську річку, можна було вибратися до Циганської (Олександро-Невської) площі.
Наприкінці ХІХ століття Чечеловська слобода почала швидко змінюватися. Зростало населення. Створювалися нові квартали. Мазанки змінювалися кам’яними, одноповерховими, а незабаром і двоповерховими, триповерховими будинками. Незважаючи на стереотипи, що склалися пізніше, міська влада аж ніяк не стояла осторонь розвитку району. На Чечелівці містилися вулиці, було створено базар та сквер. Місто сприяло відкриттю тут поштового відділення.
У 1900-х роках на Чечелівці почали прокладати перші водопровідні магістралі. Це була аж ніяк не благодійність. Місто було кровно зацікавлене у збільшенні вартості нерухомості, податок з якої визначав потужність міського бюджету, та у розвитку своїх, далеко не збиткових підприємств.
Саме меркантильними інтересами викликане і грандіозне муніципальне будівництво на Чечелівці – лінії міського трамвая до Брянської колонії (1906 рік). Для її прокладки місту довелося побудувати велику греблю через Аптекарську балку між Пушкінським проспектом та І-ою Чечелівкою, викупивши для цього понад 10 домоволодінь Аптекарської слобідки. Ці володіння мали різні розміри, плани і розташування, і в результаті після закінчення будівництва дамби навколо неї залишилися ділянки міської землі різних розмірів і конфігурації.
Саме одна з цих ділянок біля перехрестя з Гасовою вулицею місто і надало приблизно 1907 року у володіння Катеринославського благодійного товариства для будівництва Будинку Працьовитості. Ця установа була відкрита суспільством ще 7 листопада 1890 року і розташовувалося в невеликій будівлі в центрі на вулиці Залізній (сучасна Європейська).
Завдання Будинку визначалися досить чітко: «дати роботу таким людям, які за різними несприятливими обставинами не можуть її відшукати, або слабким фізично і морально, бездомним, випущеним з місць ув’язнення і їм подібним, які ще можуть працювати». Робочий день становив 9 годин із 2 годинами відпочинку, зарплата близько 20 копійок на день. Безпритульним видавався перепустка в Нічлежний будинок Товариства. Сама робота полягала у виготовленні клоччя зі старих канатів та клейці паперових кульків.
Причин будівництва нової будівлі було кілька, але як головні можна назвати необхідність розширення обсягів наданої допомоги та незручність розміщення Будинку в центрі Катеринослава. Треба сказати, що від міста Товариство отримало далеко не найзручнішу земельну ділянку. Розташована на крутому схилі, вона для розміщення досить великої будівлі потребував серйозних додаткових робіт: будівництва підпірної стінки, досипання, створення дренажу.
Не маючи коштів, необхідних на його освоєння, Суспільство на початку 1909 року звертається до Міської управи з клопотанням про виділення 20 000 карбованців. У квітневому засіданні Міської Думи це клопотання було повністю задоволено та видано розпорядження про відпустку необхідної суми з міського бюджету 1910 року. Міська Дума також прийняла ухвалу про виділення Будинку щорічної дотації з міського бюджету.
Будівництво будівлі за проектом губернського інженера Станіслав-Антона Юліановича Харманського здійснювалося у 1910-1911 роках. Саме Харманському будинок і зобов’язаний створенням того дивного розмаїття між надпишним головним фасадом і більш ніж скромними рештою. Якоюсь логікою пояснити це рішення неможливо. Контрастність рішення ще більше посилюється, якщо взяти до уваги призначення будівлі, яка по суті просто не могла виглядати палацом. За пишною маскою були майстерні для жебраків.
Нова будівля використовувалася за призначенням лише до осені 1914 року, а потім була конфіскована владою та передана Загальноземському союзу, який переобладнав його в 10-й Катеринославський шпиталь, розрахований на 89 місць. Після революції, коли всю приватну благодійність було скасовано, колишній Будинок Працьовитості почали використовувати як адмінбудівлю.
До війни тут працював санітарний відділ Сталінської залізниці. А у другій половині ХХ століття тут надовго розташувалися Народний суд та прокуратура Червоногвардійського району. Тільки 1994 року ці установи було переведено, а будівлю нарешті вирішили поставити на капітальний ремонт. Ремонт цей, під час якого будинок встигли приватизувати, триває й досі. Тут було заплановано відкриття вірменського культурного центру, оскільки поряд знаходиться вірменська церква. Однак, з цим справи і досі не склалися. Будівля наразі виглядає як після бомбування, і перспектив її відновлення поки що не проглядається.
