Як у Дніпрі звертали смертельну зброю на службу науці

16:12  |  20.08.2023
ракета Дніпро

Всім відомо про те, що Дніпро колись був центром ракетобудування у СРСР. Саме тут створювали найбільш смертоносні ракети, заряд кожної з яких міг знищити цілий мегаполіс. Мабуть, найвідомішою з таких ракет була РС-20, або «Сатана», як її називали у країнах західного світу. Але після розвалу СРСР з’явилась ідея використання цих ракет у мирних цілях.

Створення ракети «Сатана»

За даними з відкритих джерел, МБР «Сатана» було розроблено в конструкторському бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля. Офіційно початок розробки поклала підписана 2 вересня 1969 постанову уряду «Про розробку та виготовлення ракетного комплексу Р-36М». Передбачалося, що нова ракета стане модернізацією попереднього комплексу Р-36, у назві з’явився індекс М.

Ракета на території Південмашу у Дніпрі

До 1971 року науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи з Р-36М проходили під керівництвом вченого Михайла Янгеля, а після його смерті проект очолив Володимир Уткін. У розробці нової роботи також брали участь спеціалісти Центрального конструкторського бюро транспортного машинобудування, КБ «Енергомаш», Конструкторське бюро спеціального машинобудування, НДІ-692.

Перед вченими стояло завдання розробити надпотужну МБР з головними частинами індивідуального наведення, що розділяються, здатну долати рубежі протиракетної оборони. Також ракету потрібно оснастити більш досконалою автономною системою управління з бортовою цифровою обчислювальною машиною. Ескізний проект конструктори завершили у грудні 1969 року. Перший випробувальний запуск МБР стався 21 лютого 1973 з космодрому Байконур.

25 грудня 1974 був розгорнутий перший ракетний полк, оснащений стратегічним шахтним комплексом третього покоління P-36М з важкою рідинною МБР. У країнах-членах НАТО нової зброї присвоєно шифр SS-18 Satan – «Сатана». Літно-конструкторські випробування ракети завершилися в жовтні 1975 року, а в грудні цього року ракету прийняли на озброєння.

9 серпня 1983 року Рада міністрів СРСР затвердила постанову з приводу створення модернізованої версії » Сатани» – Р-36М2. Це міжконтинентальна ракета четвертого покоління, що у СРСР отримала назву » Воєвода «.

Необхідність утилізації

18 вересня 1979 року три ракетні полки приступили до несення бойового чергування на новому ракетному комплексі. Станом на 1987 рік було розгорнуто 308 МБР Р-36М УТТХ у складі 5 ракетних дивізій (6 гарнізонів).

Згідно з домовленостями по СНВ-1, суттєву частину цих ракет було потрібно ліквідувати. Кількість доходила приблизно до 50%. Цей процес був не тільки масштабним, а і доволі коштовним. Тому почали шукати інші можливості, які допомогли б скорочувати ракетний арсенал, при цьому не витрачаючи такий великий об’єм коштів.

Програма конверсії

Фахівці Росії та України ще на початку 1990-х запропонували створити на базі цих ракет космічний ракетний комплекс для виведення на кругові навколоземні та високоеліптичні орбіти комерційних «корисних навантажень», вагою до 2,5 тонн — переважно супутників, які підтримують мобільний телефонний зв’язок, науково-дослідних та розвідувальних. Для проведення цієї програми, що отримала назву «Дніпро», у 1997 році рішеннями урядів Росії та України створено спеціальну російсько-українську Міжнародну компанію космічних транспортних систем «Космотрас».

Ракета виводить на орбіту супутник з Південної Кореї

Вона об’єднала російські та українські підприємства — «Південне» та «Південмаш» (Дніпро), «Хар-трон» (Харків), АТ «Росзагальномаш» (Москва) та АТ «АСКОНД» (Москва). Розподіл часток сторін у статутному фонді — 50% українських підприємств і 50% — російських. Програма стала можливою завдяки вирішенню низки технічних завдань. Наприклад, є таке поняття – гарантований технічний термін зберігання ракет на складі після зливу компонентів ракетного палива. Нашим конструкторам та виробничникам вдалося збільшити цей термін зберігання утричі.

Склад системи «Дніпро»

Щоб не лякати західних клієнтів нагадуванням про «Сатану», ракету назвали «Дніпро-1». Її запуск провадився з випробувальної шахтної пускової установки космодрому Байконур. Після кожного пуску шахту треба було ремонтувати – з цим нічого не вдієш. Вперше ракета стартувала 21 квітня 1999 року і вивела на орбіту британський супутник YoSAT-12, призначений для спостереження за земною поверхнею. Другий запуск було здійснено 26 вересня 2000 року, коли на орбіту було успішно виведено п’ятьох супутників Саудівської Аравії, Італії та Малайзії.

Розвиток програми

Ці запуски були дуже важливими для подальшого маркетингу. Вони, по-перше, підтвердили дуже високу точність виведення космічних апаратів: відхилення по висоті та способу орбіти склали всього 0,1 відсотка. По-друге, розвіяли тривоги тих, хто побоювався, що після переобладнання носія для польотів у космос коефіцієнт надійності «Дніпра» виявиться непорівнянним із коефіцієнтом надійності «Сатани». Після цих запусків «Космотрас» перестав побоюватися за свій портфель замовлень. Існуючі технічні можливості дозволяли виконувати до 28 запусків на рік.

Із самого початку було схвалено пропозицію обрати стратегічним партнером з маркетингу на західному ринку авторитетну американську компанію. Такою компанією стала корпорація «Thiokol Propulsion». Її досвід у маркетингу, її підхід до просування ракетної техніки на ринок тим цінніший, що вона сама — лідер із виробництва твердопаливних двигунів для ракетної техніки США. Південмашівці вже мали великий досвід роботи з нею у різних конверсійних проектах. Її двигуни могли успішно застосовуватись і в «Дніпрі». «Дніпро» — ракета триступінчаста. Але є такі комбінації пусків на високі орбіти, коли четвертим щаблем є сама платформа, на якій стоїть корисне навантаження – супутник. На цих щаблях вище третьої могли використовуватися двигуни корпорації «Thiokol Propulsion».

Прорватися на переповнений ринок запуску супутників було зовсім непросто. Але істотна перевага «Космотрасу» полягала в тому, що загальні витрати компанії нижчі в порівнянні з витратами конкурентів, і, отже, вона могла залучати клієнтів більш прийнятними розцінками.

Підсумки програми

З 1999 по 2015 рік виконано 22 пуски РН «Дніпро», за допомогою яких на орбіту вивели понад 140 космічних апаратів більш ніж 20 країн. У квітні 2007 року, наприклад, «Дніпро» вивів у космос одразу 14 космічних апаратів.

Сьомий запуск, що відбувся 26 липня 2006 року, закінчився невдачею. Двигун першого ступеня аварійно вимкнувся на 74-й секунді, внаслідок чого ракета впала за 150 км від стартового майданчика, на кордоні Казахстану та Узбекистану, за шість кілометрів на північний схід від зимівлі Тагай. Головний обтічник упав за 25 кілометрів на південь від міста Байконур. Жертв та постраждалих немає. В аварії було втрачено 18 супутників, зокрема перший білоруський супутник «БІЛКА», супутник «Бауманець» зібраний до 175-річчя МДТУ ім. Баумана, супутник UniSat-4 та 14 мікросупутників CubeSat університетів різних країн.

Для з’ясування причин аварії було створено комісію, на пошуки ракети витрачено близько 1,5 млн. доларів. Згідно з висновком комісії, аварія ракети-носія «Дніпро» 26 липня сталася через порушення теплоізоляції, внаслідок чого стався перегрів робочого тіла гідроприводу, який керує хитанням камери № 4 рухової установки першого ступеня.

Втім, подальші запуски це не зупинило. Припинились вони лише у 2015 році, коли програму співробітництва було остаточно зупинено внаслідок російської агресії проти України.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: