Особливості побуту жителів міста зазначеного періоду наочно демонструють регіональну своєрідність і загальнодержавні процеси у промислових містах Радянського Союзу. Аналіз структур повсякдення в певну історичну добу не стільки виявляє позитивні чи негативні риси державної політики, скільки відтворює зміни у свідомості людей, викликані цією політикою, та способи пристосування до нових умов життя.
літичному та соціально-економічному житті країни. Характерними ознаками змін, що відбувалися в соціальноекономічній сфері після ХХ та ХХІІ з’їздів КПРС, стали насамперед скорочення робочого дня, пенсійне забезпечення, підвищення заробітної плати, а в цілому – значне розширення соціальних можливостей робітників і службовців у галузях освіти, охорони здоров’я, житла, споживання якісніших продуктів харчування і предметів побуту.
Лібералізація суспільно-політичного життя виявилася у зміні зовнішнього вектора країни із «залізного лаштунку» на «мирне співіснування». У культурній сфері з’явилися переклади Е. М. Ремарка, Е. Хемінгуея, А. Камю, демонструвались італійські та французькі кінофільми, виник рух шестидесятників. Разом із тим позитивні тенденції супроводжувались і вкрай негативними: тотальна русифікація, масове закриття українських шкіл, переслідування дисидентів і т. інше. Вирішальною ланкою у вирішенні проблем, що накопичилися в країні у соціально-економічній сфері, стало забезпечення житлом та продуктами харчування.
Місто виглядало, неначе будівельний майданчик. Багатоповерховими будинками забудовуються не лише квартали центрального масиву, але й нові райони у різних районах міста.
Через інтенсивність плану робіт, намагання отримати премію за перевиконання, бригади кидали ділянки, переходячи на нові; на вулицях залишалося будівельне сміття. Перекопаними та розритими
для майбутнього прокладання труб були як вулиці на околицях, так і в центрі. Благоустрій вулиць ішов сумбурно. Сквери, проспекти залишалися без тротуарів, ліхтарів, стоків для дощової води, лавочок. У дворах були відсутні дитячі майданчики. Безгосподарність виявлялась у крадіжках залізних грат, парканів та тому подібних матеріалів.
На практиці збудовані державою квартири були вкрай маленькими. Комунальні зручності прокладалися повільно, наприклад ставилися газові плити, а газопровід прокладався через декілька років чи навпаки. Тому жителі, там де це було можливо, прокладали комунальні мережі власними силами. На околицях, як і в попередні періоди, більшість людей продовжували користуватися примусами та керогазами. Поширеним було використання газобалонних установок з рідким газом та користування водорозбірними колонками, особливо індивідуальними забудовниками, до яких водогін прокладався в останню чергу.
Через поспіх нові квартири часто залишалися недобудовані: недороблені вікна, непофарбовані труби, відсутні умивальники, спускові крани, бачки у санвузлі, вимикачі.
Середня цифра доходу на душу населення незначно перевищувала 60 карбованців на місяць. При цьому, за спеціальними дослідженнями Інституту праці, рівень матеріальної забезпеченості, який передбачає задоволення необхідних потреб родин, досягався щомісячним доходом на одну особу у 50 карбованців, а рівень, який дозволяє забезпечити раціональне споживання, вимагав доходу 150 карбованців.
Додатковий заробіток місцеві жителі отримували з продажу саморобних речей: капців, гаманців, одягу та надання послуг, наприклад зубопротезування. Одним із видів нетрудового доходу для певних категорій громадян стало жебрацтво. Жебраки були на вулицях, трамваях, базарах, ходили по квартирах. Територія міста була поділена ними, вони могли діяти групами. При цьому жителі допомагали жебракам: кондуктори трамваїв міняли їм гроші, в їдальні відпускали харчі, люди надавали притулок безхатченкам.
Безкоштовна освіта, медичне обслуговування покривалися відповідними статтями витрат держбюджету. В межах системи твердих мінімальних цін на товари першої необхідності та послуги велике значення надавалося субсидованій платні за житло. За користування міським транспортом бралася символічна плата. Дотувалися витрати на шкільну освіту, харчування в їдальнях і відпочинок у пансіонатах. Зворотним ефектом розгалуженої системи соціальних пільг стали хабарі.
Вечорами городяни гуляли у скверах, які були погано освітленими, а продавці вуличних кіосків працювали при свічках. У зазначений період набувають поширення сезонні форми дозвілля.
Влітку був організований відпочинок на острові та на інших міських пляжах. На березі встановили грибки, їжу до пляжу постачали автомобілі тресту їдалень, працював постійний павільйон харчоторгу. Із середини 1960-х рр. популярним зимовим відпочинком стала ковзанка. Всього у місті було більше десятка стаціонарних ковзанок, на околицях люди самі заливали ковзанки у дворах.
Форми дозвілля залежали не лише від попиту, а й ідеології, яка направлялася державою. Профспілки організовували родинний відпочинок на березі Дніпра, масові виїзди до нових кінотеатрів, музеїв, перегляд фільмів та прослуховування лекцій у дворах будинків. Активно будувались нові літні майданчики.
Внаслідок розгорнутої у 1958 р. антирелігійної кампанії виникає цікавість до нової обрядотворчості. Нові свята у побут містян входять із середини 1960-х років. Урочисто відбувалися вручення паспортів, частування молодих робітників, отримання першої зарплатні. Театралізовано-постановочними стали свята вулиць, які закінчувалися масовим гулянням у парках та скверах.
Підвищення матеріального рівня, забезпечення окремим житлом і товарами широкого вжитку, попри всі недоліки та прорахунки, притаманні соціалістичній плановій економіці, привели насамперед до збільшення вільного часу громадян, що надало додаткові можливості для урізноманітнення дозвілля.
