Час летить швидко. Сьогодні вже важко повірити, що ще нещодавно не було сенсорних телефонів, маршрутки по гривні вважалися недешевим задоволенням, а практично у всіх квартирах на стінах висіли килими. Багато атрибутів 1990х років супроводжували і вулиці Дніпра. Давайте подивимось, що покинуло наше місто назавжди.
Сучасна молодь до 20 років пейджери навіть не бачила ніколи. Ці пікаючі гаджети в 90-ті роки були тільки у найпросуненіших і найзаможніших городян. Пізніше їх замінили невбивні «Нокії» та «Сіменси» з антенами. Такі були по кишені тільки «браткам» та великим начальникам.
Решта навіть і не мріяла про таку розкіш. Вже в середині 2000-х їм на зміну прийшли «розкладачки» та слайдери, які вважалися справжнім технологічним проривом. Пейджери поступово відходили у минуле, адже їх роль вже виконували SMS-повідомлення.
Різноманітні «лохотрони», втрачені гаманці, наперстки і ще щось, про що можете розповісти в коментах ви самі, якщо застали той час. З лохотронами використовувався наступний принцип — у прохідних місцях на вигляд безневинних і хоч скільки-небудь «грошових «людей виловлювали з натовпу з виглядом доставника радісних звісток, потім вручали білет (задарма або за невелику плату), який брав участь у розіграші.
Обрана жертва ставала переможцем, але ось невдача — таким самим переможцем був і «випадковий перехожий», суперечка за приз з яким з подачі засновників розіграшу ставала аукціоном, хто більше заплатить за приз. І в результаті скільки жертва не заплатила б, у його опонента виявлялося більше.
А з приводу гаманця взагалі все просто, як тест на жадібність: лежить на асфальті гаманець, перехожий, що спокусився на халяву, його піднімає, а потім підходять «братки» і кажуть, що гаманець їх, а суми, що в ньому вже не дістає до тієї, що була.
Незмінним атрибутом у 90-і була вулична торгівля. Тоді необов’язково було іти на ринок, щоб щось купити. Прямо на вулицях, на зупинках транспорту та порою біля будинків продавали різноманітні товари. Це могли бути як книги, так і різноманітні деталі з радянського побуту, чи навпаки, нові речі чи одяг.
Також активно продавали і продукти. Але купувати щось у таких місцях було ризикованою справою. Навіть якщо вас би не обвісили, за якість товару відповідальності ніхто не ніс. Також особливою популярністю користувались різноманітні відеокасети. Там були як визнані кінохіти, так і нові фільми. Без жодних приховань, відкрито продавались і касети з порнофільмами.
Торгували стихійно у прохідних місцях у центрі, біля метро, вокзалів, зупинок. З’явилися і цілодобові комерційні намети, де торгували алкоголем, цигарками, шоколадками, газировкою, жуйкою та іншими дрібницями. Часто на їхні вікна приварювали решітку, бо час був неспокійний.
Окремою категорією, про яку не можна не згадати, були бочки з квасом. Зараз побачити їх можна лише зрідка, а тоді продаж з бочок квасу чи пива був дуже поширеним. Наявність жовтої бочки влітку майже завжди означала те, що скоро до неї вишукується черга спраглих.
У 90-ті роки з відкриттям кордонів кількість автомобілів у користуванні у громадян сильно збільшилася, переважно за рахунок уживаних іномарок. Активізувалися і автозлодії, які викрадали часом до 10-15 авто щодобово.
Щоб зберегти свої «ластівки», автовласники встановлювали залізні гаражі-«черепашки» (або «ракушка», як їх ще називали) прямо у дворах житлових будинків. Потім з’явилися більш об’ємні прямокутні пенали, які вже більше нагадували справжній гараж. Там можна було складувати і комплект коліс.
Такі гаражі були набагато дешевші за традиційні, а також за їх оренду не було потрібно платити. Ракушка була простою і зручною, і доступною навіть людям з невисокими статками.
Поступово місто майже позбавилось від цих самозабудов, принаймні в центрі. Зараз побачити їх у Дніпрі можна хіба у спальних районах, та і то не всюди. Наразі їх місце зайняли платні паркінги з охороною, або підземні паркінги у випадку з новобудовами.
Кіоски найрізноманітніших форм, зазвичай з металу, швидко заполонили вулиці у 90-х роках. Їх виготовляли численні підприємства, а то і самі комерсанти. В їх очах стаціонарний МАФ мав уособлювати стабільність, а відповідно – більшу довіру до товару та продавця.
Форми кіосків були зазвичай максимально уродливі, стояли вони на тротуарах і крали і без того не надто широку стежку для пішоходів. Продавалося у кіосках зазвичай те саме, що і у вуличних торговців, але без овочів та фруктів. Зазвичай там були непродовольчі товари, а із продовольчих зустрічались зазвичай шоколадки, чупа-чупси і тому подібне.
З приходом капіталізму та вільного ринку казино почали рости у місті як на дріжджах. Їхніми завсідниками були бандити та різноманітні «авторитети», які тут спускали і відмивали швидко і часом не цілком законно збиті капітали. Такі «заклади» часто розміщувались у колишніх кінотеатрах чи інших великих приміщеннях.
Прості люди пробували досягти успіху у «одноруких бандитів», які стояли у вестибюлях, магазинах, фойє кінотеатрів та спеціалізованих гральних залах. Ті, хто не міг вчасно зупинитися, сильно програвали, залазили у борги, продавали машини та навіть квартири.
Поступово казино та ігрові автомати почали зникати з вулиць, адже вони були заборонені законом. Втім, підпільно вони працюють і досі.
